16 жовтня 1978 року Кароль Войтила став 264 намісником Римського Престолу. Його справедливо вважають символом працьовитого сонця, адже в цей день, вперше від 1870 року, як стверджують вчені, спостерігалася найвища активність сонця. Невідомо, що це – випадковий збіг чи Боже провидіння.
Кароль Войтила, відомий, як Іван Павло ІІ, народився 18 травня 1920 року. Дитинство хлопця видалося важким, у сім’ї було троє дітей, сестричка померла ще немовлям, а брат, працюючи лікарем, помер від скарлатини. В дев’ятирічному віці Кароль втратив матір. Життя складалося не найкраще, доводилося сутужно, проте хлопець ріс привітним та лагідним. Навчаючись у початковій школі, а пізніше у Ягелонському університеті, Кароль демонстрував неабиякі здібності та цікавість до навчання. Старанно вивчав іноземні мови, особливо латинську та грецьку. Однокурсники згадують, що хлопець дуже багато часу приділяв молитві, навіть між заняттями знаходив час на розмову із Богом. Під час навчання в університеті захоплювався поезією, театром, брав участь у театральних спектаклях.
Після початку ІІ світової війни, котра завадила подальшому навчанню, влаштовується на роботу, та не полишає літератури. Пише драми «Іов» та «Ієремія» за біблійним сюжетом, а також таємно продовжує грати у спектаклях. Активно вивчає богослов’я в Краківській семінарії і в 1946 році отримує сан священика.
З цього часу розпочинається новий етап в історії людства – поява на світовій релігійній арені величної, доброї та милостивої людини, котра прийшла для того, щоб служити, молитися, обнадіювати інших, нагадати про духовні цінності, мораль, сердечність, які не залежать ні від мови, ні від національності та віросповідання. Він пройшов шлях від кур'єра у магазині, робітника у каменоломні до священика, архієпископа, кардинала найвищого сану – Святішого Отця, намісника Римського Престолу, взявши ім’я Іван Павло ІІ.
Усі свої зусилля Святий Отець спрямував на виконання заповіді Христа: «Ідіть і зробіть учнями всі народи, хрестячи їх в ім'я Отця і Сина і Святого Духа». Він вважав, що усі римські єпископи повинні слідувати прикладу Святого Петра – подорожувати та нести слово Боже до народу. На думку Отця, це було основним їх покликанням.
Іван Павло ІІ зламав усі стереотипи: він створив нову церкву, відкриту та милостиву до усіх людей, зустрічався з православними, мусульманами, протестантами, віруючими і невіруючими. Папа побував з візитом у близько 200 країнах п'яти континентів. Його робочий день тривав 17 годин. Перервав напружену роботу напад - 13 травня 1981 року на площі св. Петра в Римі. В час, коли лікарі боролися зі смертю, світ молився за чудо. Після важкої операції Іван Павло ІІ видужав, зустрівся із нападником і пробачив йому.
«Прийшов сюди, до вас, молодих, щоб трішки відпочити. Прийшов, щоб слухати, щоб розмовляти з вами.(…) Ви надія Папи, надія Костелу».(Іван Павло ІІ, Аргентина, 1987). Під час кожної зустрічі із молоддю, дітьми Святий Отець не минав можливості здивувати, розсмішити або зворушити. Він ніколи не приховував, що якби тільки міг, то увесь свій час проводив би з дітьми. Він страждав разом із тими, що страждали, та легка усмішка ніколи не сходила з його обличчя.
Він був там, де тривали воєнні конфлікти (Балкани, Ближній Схід, Перська затока), допомагав країнам, які потерпали від голоду та стихійних лих, зустрічався з хворими, підтримував їх моральний дух. Він не хотів бути над людьми, а прагнув єдності з ними. Закликав не соромитись спілкуватися з Богом й не забувати, що Він є в молитві найважливішим.
2 квітня 2005 року о 21 год.37 хв., на 85-му році життя перестало битися серце Святого Отця - Папи Івана Павла ІІ, котрий усім своїм життям довів, що кожен із нас може бути ближчим до Бога.
Катерина МАРТИНЕНКО
