Героїня з дому Фелінських
Інтерв'ю

Вона і сьогодні нагадує «Крапку» – такий псевдонім вибрали для неї в далекому 1944 р. під час Варшавського повстання. Невисока, доладна і невтомна у свої 95 років, із розпроміненим поглядом, який дивиться просто в душу.

Жінка-епоха, жінка-історія. Не нарікає й не осуджує. Прагне в міру власних можливостей передати свої спогади наступним поколінням. Сьогодні Юзефа Марціняк із дому Фелінських із приємністю погодилася дати інтерв’ю «Волинському моніторові».

– Пані Юзефо, перше і важливе для нас запитання стосується Вашого прізвища. Чи Ви пов’язані з родом славної Еви Фелінської та архієпископа Фелінського? Звідки Ви родом?
– Мене звати Юзефа Фелінська. Я народилася 21 жовтня 1921 р. в селі Адамівка біля Людвиполя, у Костопільському повіті на Волині. Батьки, Станіслав і Броніслава (у дівоцтві Броновицька), займалися сільським господарством. Наша родина переселилася на Волинь наприкінці XIX ст. з Поділля. Тітка Анеля Міклашевська зберігала гербовий документ, оправлений у шкіру. У хроніці було записано, що «пан», власник місцевих волостей, шукав на роботу кравця й римаря. Із цією потребою звернувся до свого приятеля з Поділля, який порекомендував йому двох братів Фелінських. Наше прізвище було дуже поширеним і не має зв’язку з родом Святого Зигмунда Фелінського.

– Маємо честь знати Вас давно, відтоді, коли після відродження католицької Церкви в Україні Ви брали активну участь у відновленні структур польського харцерства на Волині. Чи можемо сьогодні привітатися з Вами традиційним харцерським «Czuwaj»? Чи харцером залишаються назавжди? І яким воно було – довоєнне волинське харцерство?
– Загальну школу я закінчила в Людвиполі. Мене посилали в Кременецький ліцей, навіть надали стипендію, але батьки на це не погодились. Я закінчила сільськогосподарське училище в 1939 р. Належала до Союзу польського харцерства і до Католицького молодіжного товариства. В харцерстві виконувала функцію прибічної. Складена присяга у цій службі зобов’язує на все життя. Харцером стаєш назавжди. Тому виникла потреба написати історію організації харцерок. Вийшовши на пенсію, призвичаїлася писати: мене заохочує до цього потреба зберегти історію, зберегти цінності. «Треба постійно вгору йти, хоч життя втомлює невпинно, а якщо і впасти на шляху – впасти на вершині», – так ми співали в харцерстві.

Харцерство виховувало також українських учнів. Герці, табори, походи були спільними, братерськими. Ми співали:
Тут українці з поляками
Все зло переможем,
Ми два народи злучим руками,
В нещасті собі поможем.
З вірою у краще
Завтра Волині.
Підем з освітою під стріхи.
Любімсь, як браття,
І жиймо в згоді,
Ми є волинська родина.

– Вам також вдалося вижити в роки Волинської різні...
– Усе проминуло. Війна змінила наявний лад. Керівники кіл «Рудик» і «Таргоній» загинули в Сибірі за участь в УПА. У сусідній Бистриці жив отаман Максим Боровець, «Тарас Бульба», по сусідству з Вангою Шенгер, з якою дуже заприязнився. На початку своєї діяльності він закликав до згоди з поляками, а коли «бульбаші» пограбували родину Шенгерів, бо ті «були багаті», «Тарас Бульба» для прикладу наказав розстріляти трьох грабіжників, остерігаючи інших перед таким самочинством. Мій батько любив коней, мав стайню арабської породи. І за цими конями з упряжжю заскакували «бульбаші», а при нагоді забирали все, що траплялося під руку, при чому не могли між собою поділитися. Наростали безлад, конфлікти, жахливі вбивства, ворожість до поляків. Банди грабували все більш зухвало. Навесні 1943 р. активізувалася діяльність усіх партизанських угрупувань. Навіть Боровець спалював села. Над польським населенням нависла загроза з усіх сторін. Втечі поляків стали щоденним явищем.

Із січня 1940 р. я працювала вчителькою в польській школі, мене постійно переслідували. У червні 1943 р. вже втретє довелося змінити місце праці, тож, я працювала у Янівці. Зайшов представник УПА до класу, переповненого учнями, на полотняному поясі у нього висіли дві гранати. «Чому Ви навчаєте?» – «Ваш керівник мене не звільняв». – «Що це за школа?» – «Школа польська, але діти українські»... Бог вберіг мене і дітей. Я відразу втекла до німецького гарнізону, звідки вирушав транспорт до Німеччини. Дорогою минала два кургани, де було поховано вбитих у селі Озірце – 360 осіб, зокрема моїх учнів, яких я попередньо в цьому селі навчала і яких готувала до першого Причастя.

– У серпні цього року Ви брали участь в урочистих заходах із нагоди річниці Варшавського повстання, на яких був присутній також президент Анджей Дуда. Знаємо, що Ви воювали в батальйоні «Кілінський» у Північному Середмісті й на Волі, були зв’язківцем 7-ї мотострілкової роти «Іскра». Що з цих подій запам’яталося Вам назавжди? Чи Польща пам’ятає про цей героїзм? І чому Вас називали «Крапкою»?
– Із липня 1943 р. я проживала у Варшаві. Працювала і конспіративно готувала молодь до служби. Під час Варшавського повстання брала участь у боях штурмового батальйону в угрупуванні «Кілінський», була зв’язковою, нагороджена Хрестом Доблесті. Після капітуляції мене відправили на конспіративну службу у відділ закордонного зв’язку в «Загроді», в Кракові.

Мій псевдонім «Крапка» – це випадковість. Наша комендантка Емілія Маллеса, відправляючи мене до ад’ютанта «Вільчка», надала псевдонім. Я, вітаючи хлопців, подала руку і представилася: «Крапка». Вийшов наперед солдат 180 см зросту i 90 кг ваги, простягнув мені руку і голосно, радісно промовив: «Крапочка». Я відповіла: «Так точно».

У Спілці ветеранів «Кілінський», у 27-й волинській дивізії, у Спілці любителів Волині та Полісся ми працюємо, зустрічаємось, поки ще можемо і наскільки можемо.

– Знаємо, що Ваші волинські спогади зібрано у праці «Волинська земле моя...», яка вийшла невеликим накладом у Видавництві редемптористів, і на сьогодні її вже ніде придбати. Що у своїх працях Ви прагнете передати наступним поколінням?
– Мої спогади про Волинь, Варшавське повстання основані на розповіді про спільну боротьбу за долю стражденної Волині, частини країни, яка була і залишається рідною батьківщиною. Жорстокість ворогів – німецьких нацистів, частини українців, які чинили звірства, – це історичні факти. Однак і в цьому частина українського населення була солідарною з польським і брала участь у самообороні, воєнній боротьбі. На сьогодні Україна – це зрілий народ, брат, партнер, політичний союзник, необхідний для життя і співпраці у Європі. Описані спогади – це свідчення зусиль нашого покоління, докладених у житті, науці, праці, службі AK задля добра і національної гордості.

Розмовляла Світлана СУХАРЄВА
Фото: dzieje.pl

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

«СЕРПНЕВІ ДІВЧАТА’44»

ВПЛИВ ЛИСТОПАДОВОГО ПОВСТАННЯ НА ДОЛЮ РОДИНИ ФЕЛІНСЬКИХ

ЕВА ФЕЛІНСЬКА – ПАТРІОТКА, МАТІР, ПИСЬМЕННИЦЯ

Схожі публікації
Шандор Шрайнер: «Двох однакових органів не буває»
Інтерв'ю
У костелі Святого Йоана Непомука в Дубні у травні цього року освятять орган. Перший і поки що єдиний на всю Рівненську область, встановлений за роки незалежності в діючому католицькому храмі. Монтував його органний майстер із Закарпаття Шандор Шрайнер. Пропонуємо вашій увазі інтерв’ю із ним.
27 березня 2024
Літня школа польської мови, літератури та культури в Сілезькому університеті
Конкурси
Школа польської мови та культури Сілезького університету запрошує на безкоштовну літню школу в рамках програми «Літні курси NAWA».
26 березня 2024
ABC польської культури: Рекс і решта банди
Статті
Нехай підніме руку той, хто в часи чарівного дитинства бачив мультиплікаційну розповідь, яка починалася зі слів: «Давним-давно в Країні дощовиків пропав славетний дослідник летючих жаб професор Бальтазар Губка. Із Кракова вирушила експедиція під керівництвом не менш відомого мандрівника – Вавельського дракона, якому в небезпечній подорожі товаришує кухар княжого двору Бартоліні Бартоломей. По їхніх слідах іде таємничий Дон Педро…»
25 березня 2024
Упорядкували Польське військове кладовище на Волині
Події
Традиційними стали роботи з упорядкування Польського військового кладовища у Пшебражі. Зараз населений пункт носить назву Гайове. Двічі на рік, восени та напередодні Великодніх свят сюди приїжджає ініціативна група Товариства польської культури на Волині імені Еви Фелінської. 
23 березня 2024
Парк як симфонія. У Рівному планують створити готичний сад біля органного залу
Статті
Громадськості Рівного представили пропозиції благоустрою та архітектурно-планувальні рішення, які можуть бути реалізовані в рамках проєкту «Готичний сад Органного залу». Він передбачає облаштування культурного простору біля Залу камерної та органної музики Рівненської обласної філармонії, колишнього костелу Святого Антонія.
23 березня 2024
Масований обстріл України: цієї ночі на Тернопільщині постраждали 25 домогосподарств
Події
25 приватних домогосподарств у кількох громадах Тернопільщини зазнали пошкоджень під час масованого обстрілу України, який відбувся в ніч із 21 на 22 березня. Про це під час брифінгу повідомило керівництво області.
22 березня 2024
Партнери з польського Мілича передали Кременецькій громаді пожежне авто
Події
Добровільна пожежна команда з Білокриниці на Тернопільщині отримала пожежний автомобіль від Мілича – польського міста-побратима Кременця. Про це йдеться в дописі на Facebook-сторінці гміни Мілич у Мілицькому повіті Нижньосілезького воєводства.
22 березня 2024
Воркшоп із польської мови: про Великдень, святковий стіл та смачні страви
Події
Школа польської мови при Польському інституті в Києві запрошує всіх охочих узяти участь у розмовному онлайн-занятті з польської мови «Великдень у Польщі».
21 березня 2024
Польські фразеологізми: Фальшива монета
Статті
Одне прислів’я, хтось сказав би, що воно напевно китайське, говорить: «Своїх друзів тримай близько себе, а ворогів ще ближче». Маючи на увазі власне благо, важко не погодитися з таким твердженням.
21 березня 2024