Прогулюючись містом, мимоволі звертаєш увагу, на що ступає твоя нога. Тут – прихована яма, а там – рідкісний рівненький кавалок асфальту, незайманий колесами автомобілів. Ось – нова і вже надщерблена плитка, а онде – кострубата, проте міцна давня бруківка.
Найцікавіше гуляти центром міста, де ще видніється не закрите радянськими й українськими дорожниками польське мощення вулиць. Не рідко плити минулого століття мають різні підписи і малюнки, подекуди на камінній бруківці навіть чітко помітне клеймо «miasta Łucka», як от на вулиці Кафедральній чи Ярощука. Так, уважно розглядаючи, випадково помітила на величенькій, трохи надбитій плиті напис латинськими літерами, що у перекладі з польської значить: «Чи ти є членом L.O.P.P.?» . На нього натрапляв кожен, хто міг колись зайти у нині замуровані двері лівої частини корпусу госпіталю на вулиці Лесі Українки, 22.
Що міг значити напис? На брудних таблицях на стіні ледь можемо прочитати, що у цьому будинку 16 листопада 1917 року відбулися збори військових частин гарнізону, які одностайно підтримали проголошення радянської влади у м. Луцьку. Хоча бере сумнів, що це правда. Упродовж 1921-39 років тут відбувалися судові процеси над борцями за владу Рад і возз’єднання з Українською РСР. Ще одна «охоронна грамота» держави на другому боці госпіталю свідчила про пам’ятку, як монастир тринітаріїв у 1729 році. Про останній, завдяки старанням волинських краєзнавців, знаємо більше. Якби цю перлину зумів хтось (держава, бізнес або місцева влада) витягнути на світ Божий із сучасної мушлі, зарослої побутом, сміттям, невідповідним призначенням, переплануваннями-перефарбовуваннями, то будівля стала б архітектурною родзинкою-шедевром вулиці Лесі Українки.
Насамперед, старовинна святиня увійшла навічно в історію Луцька через перше збережене зображення панорами нашого міста. Йдеться про образ святого Ігнатія, написаного, за версією науковців, відомим у XVIII ст. художником-монахом Йозефом Прехтлем для монастиря тринітаріїв. До Луцька ченці цього ордену прибули у 1717 році, осівши у занедбаній старій Свято-Михайлівській церкві. У 1729 році на її місці вони збудували бароковий монастир і костел Архангела Михаїла та Апостола Павла, дзвіницю і вхідну браму із невеличкою баштою зі скульптурою святого. Після третього поділу Польщі і приєднання Волині до Російської імперії святиня занепала. Під час наполеонівської війни у 1812 році у ній зробили військовий шпиталь. У 1869 році, згідно з розпорядженнями царських урядників, костел розібрали, в монастирському корпусі провели ремонт, опустили дах, центральний фасад переробили у стилі класицизму і оселили тут окружний суд. А от яке відношення має загадкова плита польського періоду ХХ століття до будівлі, якою нині мало хто переймається, не подає жоден довідник.
На сторінках польських Інтернет-порталів пояснення абревіатури вказали на 30-і роки. Абревіатура L.O.P.P. польською означала Лігу повітряного і протигазового захисту, яку було засновано за ініціативою членів Аероклубу Польської Республіки задля підтримки авіації в державі. Це була масова парамілітарна організація, що мала свої осередки в освітніх закладах, на підприємствах, в органах влади і орієнтувалася, насамперед, на молодь. У 1939 році вона нараховувала близько 2 мільйонів членів і передала на розвиток авіації понад 70 мільйонів злотих. L.O.P.P. мала пропагандистський характер, фінансово підтримувала придбання авіаційного устаткування, авіаспорт, дослідження і розвиток авіаційних конструкцій, а також видання на авіаційну тематику (видавалися два журнали та місячник). Завдяки їй розбудовувались аеродроми, проводилася підготовка бортмеханіків та пілотів, було засновано Аеродинамічний інститут у Варшаві, ініційовано спорудження аеродинамічного тунелю при Львівському політехнічному університеті та метеорологічної обсерваторії на горі Піп Іван у Карпатах, будівництво 17 парашутних башт. У 1933-1939 роках L.O.P.P. закупила і передала авіашколам, аероклубам 326 літаків та значну кількість планерів, переважно польської конструкції. Вона утримувала 24 планерні школи, 26 планерних осередків і 5 шкіл військових льотчиків. Ліга мала не лише власний герб (стародавній лицар гордо тримає щит над собою), але також гімн, прапор, печатки, медалі й інші відзнаки.
У 1934 році професори Кременецького ліцею подали ідею створення Волинської планерної школи L.O.P.P. під назвою «Соколина гора». На вдалих для польотів схилах було організовано перший планерний курс на планері типу «Ворона». Наступного року розвитком школи займалося правління Волинського округу L.O.P.P. у Луцьку. Тут було вже два планерні курси, а також збудовано ангар, який міг умістити 10 планерів, господарські приміщення. Працював на постійній основі інструктор. Школа отримала два нових планери «Ворона» (і замовила ще два), два планери «Чайка» і «Комар». У 1935 році комендантом школи стає Ян Збігнєв Мікульський, котрий після війни у ранзі майора авіації разом із дружиною Марією, відомою львівською планеристкою, займався підготовкою пакистанських курсантів школи військової авіації. Було створено перші підготовчі табори у Польщі, започатковано навчання планерного моделювання та зимовий планерно-лижний курс. На старій мапі зазначається, що у Луцьку було летовище, відкрите для публічного використання, є відомості про курси планерного пілотажу в Підгайцях. На той час волинський округ L.O.P.P. мав 22 шкільні, тренувальні та спортивні планери. До кінця 1936 року з’явилися ще два ангари, приміщення зі станками та центральним обігрівом, монтажний павільйон, адміністративна будівля, під’їзні шляхи. На жаль, пожежа у березні наступного року частково знищила будівлі, через що інтенсивність підготовки планеристів знизилася.
З Інтернет-сторінок стало відомо, що навчально-виховна організація користувалася величезною популярністю і, між іншим, займала одне з провідних місць в планеризмі довоєнної Польщі та відіграла величезну роль у пропагуванні авіації. Курси у ній закінчило багато видатних льотчиків, серед котрих також донька маршала Юзефа Пілсудського – Ядвіга, пілот бойового літака RAF під час II Світової війни. Школа діяла аж до осені 1939 року, надалі про неї немає жодних відомостей. Втім, очевидно, захоплення авіацією і певні традиції планеризму збереглись у Луцьку. Відомо, що з 40-х років у Центральному парку культури і відпочинку (за твердженням старожилів, орієнтовно навпроти теперішньої філармонії) стояла парашутна вишка для стрибків. Хоча офіційно гуртків планеризму у нас немає, проте як не зауважити нове модне захоплення молоді, коли у луцькому небі час від часу гудуть сучасні планери. Хтозна, можливо, наше місто ще поверне авіаційну славу.
Ольга ХАРІВ