19 грудня в ляльковому театрі в Луцьку відбулася різдвяна зустріч, на якій представники Генерального консульства РП у Луцьку та польських організацій, духовенства, харцерства, місцевої влади за святковим столом поділилися оплатком і взаємними різдвяними побажаннями.
На запрошення Генерального консульства РП до Луцька прибули гості з усього Луцького консульського округу. У залі панувала тепла, майже родинна атмосфера. Святковому настрою сприяв уже традиційний концерт джазових колядок. Його виконали відомі музиканти: Кароліна Беймцік і Міхал Ярос із Польщі, Анастасія Литвинюк та Ігор Гнидин з України.
Після концерту нам вдалося порозмовляти з Кароліною Беймцік.
– Кароліно, Ти походиш із Познані, багато років проживала у Варшаві та вже три роки мешкаєш у Сполучених Штатах. Чому саме Нью-Йорк?
– Одного разу я вирішила, що необхідно розвивати свої музичні зацікавлення. Я закінчила культурологію в Познані й факультет джазу у Варшаві. Оскільки вирішила й далі навчатися на музичній спеціальності, подумала, чому б не зробити цього там, де знаходиться колиска джазу, тобто в Нью-Йорку? У цьому місті я можу бути вірною традиціям та, водночас, відкритою до іншої культури.
– Ким Ти мріяла стати?
– Здається, я завжди мріяла займатися музикою…
– Яку музику слухали вдома?
– У нас вдома звучав джаз, зокрема, у виконанні Джімі Хендрікса та інших музикантів. Це не був той джаз, яким я зараз займаюся і вивчаю в Нью-Йорку. Це була музична суміш. У мого тата були такі вподобання.
– Чим для Тебе є джаз?
– Для мене, перш за все, це відкритість на все: на мить, імпровізацію, спів, це імпульс та інтуїція. Якісь складні теорії про джаз виникають пізніше. Момент імпровізації, спів від щирого серця є в кожній культурі.
– Ти займаєшся тим, про що мріяла. Можна сказати, що Ти щаслива?
– Так. Побачимо, що буде в майбутньому. Музика прекрасна, але в наш час потрібно її дуже любити, щоб залишатися їй вірним. Адже на ринку не бракує музичних пропозицій.
– Де Ти виступаєш і хто приходить на Твої концерти?
– До цього часу я виступала в галереї «El Taller». Мене підтримує Польський інститут у Нью-Йорку. Виступала також у Консульстві РП на фестивалі «Шопен і друзі», у Фундації Костюшка у Вашингтоні, виступатиму в клубі «Shapeshifter Lab» на Брукліні. На мої концерти приходять американці, а також поляки, які виїхали з Польщі 20–30 років тому.
– Чи часто буваєш в Україні?
– В Україні я бувала багато разів через попередній проект «Babooshki», який реалізовувала з українкою Даною Винницькою. Я завжди цікавилася Сходом через особливі риси його культури, і не лише музичної. Між Польщею й Україною існує той лемківський зв’язок, та польсько-українська мова, та здатність людей будувати спільноту, іншу спільну матерію. Навіть фізичний кордон для них не перешкода.
У рамках проекту «Babooshki» ми їздили з концертами Польщею та Україною. Коли реалізовували цей проект, то траплялося, що я називала польську мелодію, яку будемо виконувати, а Дана стверджувала, що ця мелодія українська. Мене навчили цієї мелодії в Польщі, а її – в Україні.
Останній концерт перед виїздом до Штатів я мала тут, у Луцьку. Це було моє прощання з усім слов’янським світом, який я люблю.
– Як так сталося, що Ти знову завітала до Луцька?
– На запрошення консула Кшиштофа Савицького. Написала йому, що хочу виступити з новим проектом. Проект, який я сьогодні представила в Луцьку, більше спонукає до роздумів. Ці твори розповідають певні історії, здебільшого це різні інтерпретації жінки в житті. Як жінка в Нью-Йорку я теж пережила багато таких історій, пов’язаних, наприклад, із ментальністю.
– Сьогоднішнім виступом Ти справді зарядила нас часткою якогось спокою і впевненості в завтрашньому дні. Є родина, дім, усі ми повертаємось до свого гнізда, чуємо приємні звуки…
– Але цьому також сприяє те, що ми виступаємо у складі, який представляє дві культури: Анастасія Литвинюк й Ігор Гнидин походять з України, а Міхал Ярос і я – з Польщі.
Можна показати, як багато ми маємо.
– Які маєш плани на свята?
– Після Луцька – концерт у Варшаві, на свята – до Великопольщі.
– Що хочеш побажати Волині?
– Незважаючи на те, як виглядають справи з політичної перспективи, не переставати вірити, що ми, люди, разом можемо багато чого зробити.
Розмовляв Валентин ВАКОЛЮК
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
