В ніч з 12 на 13 квітня 1940 р., у той самий час, коли НКВД вбивало польських військовополонених і в’язнів, їхні сім’ї стали жертвами масової депортації вглиб СРСР. За даними НКВД, під час проведеного тоді вивезення було заслано близько 61 тис. польських громадян, головним чином до Казахстану.
Першу з чотирьох масових депортацій польських громадян зі східних земель РП, анексованих СРСР внаслідок агресії, яка розпочалася 17 вересня 1939 р., радянська влада провела 10 лютого 1940 р. За даними НКВД до північних областей Росії та у західний Сибір вивезли тоді близько 140 тис. людей.
Рішення про чергове масове вивезення Рада народних комісарів прийняла березня 1940 р. Акцію виселення радянська влада розпочала в ніч з 12 на 13 квітня 1940 р. Її жертвами стали головним чином сім’ї польських військовополонених, які розстрілювала НКВД в Катині, Харкові та Калініні (Твер), та найближчі родичі вбитих в цей самий час польських громадян, яких утримували у радянських в’язницях.
Ось як описувала перебіг депортації вивезена тоді з Білостоку польська вчителька: «Будинки оточувати групи, які виглядали як бандити – комуністичний польський елемент, з міського пролетаріату, а всередину входили службовці НКВД. Після перевірки документів (тоді робили натиск на національність, вони побоювалися брати німців) керуючий «забиранням» зачитував рішення (…), яке присуджувало «переселити» конкретну сім’ю. Тоді робили ретельний обшук (…). Щоби спакуватися, давали лише годину, а той 30 чи 15 хвилин. Не звертали увагу на важко, навіть смертельно хворих, на малих дітей, яких матері прагнули залишити у своїх родичі чи знайомих, на жінок, які ось-ось мали родити, на старих. Усіх забирали, незважаючи на сльози, розпач та свідчення лікарів про те, що люди не перенесуть подорожі» («В сороковому нас, Мамо, на Сибір заслали», Яніна Г., книга «Польща та Росія 1943-1942).
Згадуючи надзвичайно важкі умови, які були під час транспортування, кільканадцятирічний хлопець, депортований зі Львова разом з матір’ю, писав: «Запхали нас до вагонів – по 30 чоловік і більше у один. Вагони відразу замкнули і опломбували (…). Два дні ми стояли на вокзалі, дивлячись із заґратованих вікон на нещасних, яких безустанно звозили автомобілями. У вагонах були страшні побутові умови. Жінки разом з чоловіками, туалет у вигляді дерев’яної труби, яка виходила назовні вагону. Тіснота, нестача хліба і води, жара доводили людей до шалу, вже на другий день їзди дві жінки зійшли з розуму, їх помістили у спеціальний вагон. Переїжджаючи через польсько-російський кордон, запанував смуток і плач. Ми знали, що в’їжджаємо в країну нещастя, злиднів і голоду, майже на маючи надії звідси вибратися. Їзда тривала 17 днів, по дорозі ми залишали трупи старих і дітей, які не витримали цієї їзди» («В сороковому нас, Мамо, на Сибір заслали», Веслав Р., книга «Польща та Росія 1943-1942).
Переважну більшість депортованих направили до Казахстану, де на засланців чекала невільницька праця, злидні, хвороби і голод.
Всього внаслідок депортації, проведеної у квітні 1940 р., зі східних земель РП вивезли близько 61 тис. польських громадян. Серед них поляки становили 68,5 %, білоруси – 13,4 %, українці – 12,3 %, євреї – 4,3 %. Чергові депортації радянська влада провела у червні 1940 р. та під кінець травня 1941 р. Всього, за даними НКВД, у всіх чотирьох депортаціях заслано близько 330-340 тис. чоловік.
Метою радянських депортацій було знищення еліти та загалу національно свідомого польського елементу, вони мали зруйнувати суспільні структури, одночасно постачаючи тоталітарній радянській імперії робочу силу. Загальна кількість жертв серед польських громадян, які в 1939-1941 рр. опинилися під радянською окупацією, невідома до сих пір.
Радянський Союз, який разом із Третім рейхом брав участь у розподілі Польщі, зайняв у 1939 р. територію площею понад 190 квадратних кілометрів із загальним населеннями близько 13 млн чоловік. Серед них було 5 млн поляків, інші – це українці, білоруси та євреї.
Джерело: dzieje.pl
Переклад українською: Monitor Info
