Традиція будувати культові споруди на місці зруйнованих попередніх храмів присутня в багатьох народів світу. За давніх часів вибір локації для храму ніколи не був випадковим з огляду на енергетику, містобудівну композицію та доступність для прихожан. Костел Святого Антонія в Рівному (теперішній органний зал Рівненської обласної філармонії) не став виключенням.
Неоготична споруда, що переконливо виділяється на фоні сталінської забудови центру Рівного, – це вже четвертий костел, зведений на цьому місці. Така архітектурна династія наштовхує на роздуми про те, яка ж доля спіткала попередників нинішнього храму і чи дійсно мальовничу місцину поблизу річки Устя можна вважати вдалою локацією.
Будівництво католицьких святинь на теренах Волині розпочалося відразу після підписання Люблінської унії в 1569 р. Однак перший костел у Рівному постав раніше. Ще в 1548 р., дякуючи княгині Беаті Острозькій, позашлюбній дочці польського короля Зигмунта І, храм звели поруч із західною міською брамою. Головним фасадом святиня була зорієнтована на міську площу, від якої зараз залишилася лише невеличка ділянка перед входом. Як і інші тогочасні будівлі містечка, костел був дерев’яним і пав під час нападу татар у другій половині XVII ст. Завдяки фінансуванню представників династії Острозьких на місці зруйнованого храму вже через кілька десятиліть постав новий костел. Він теж був дерев’яним і з часом почав руйнуватися. Багниста місцевість поблизу річки та постійні підтоплення фундаменту негативно вплинули на довговічність конструкції будівлі.
Лише в 1773 р. нарешті розпочалося спорудження кам’яної будівлі костелу в неоготичному стилі. Будівництво тривало 40 років і потребувало значних фінансових затрат. Переважно їх покривали представники династії Любомирських, які в ті часи були власниками міста. Однак, нівелюючи всі зусилля синів Станіслава Любомирського – Міхала і Юзефа, що пожертвували значні кошти на будівництво храму, високе розташування підземних вод і чергові помилки під час проектування спровокували руйнування й цієї споруди. Костел, відкритий для прихожан у 1813 р., прослужив лише трохи більше тридцяти років, після чого у 1849 був визнаний аварійно небезпечним.
Змагання із силами природи не припинялися. Знову на тому ж болотистому місці розпочалося спорудження чергового і поки що найдовговічнішого католицького храму. Започаткував цю справу Казімєж Любомирський (1813–1871 рр.), а продовжив Роман Даміан Сангушко (1832–1917 рр.). Завдяки їхній опіці та фінансовій підтримці храм у 1900 р. нарешті відкрив свої двері для прихожан. Костел, що витримав дві світові війни, є окрасою центру Рівного вже більше століття. Незважаючи на те, що в радянські часи костел втратив величні шпилі, храм залишається єдиним у місті представником неоготики. Він нагадує цегляну архітектуру Північної Мазовії та Помор’я, яка в науковій літературі фігурує як віслянсько-балтійський стиль. Проте витвір польського архітектора Констянтина Войцеховського, що керував будівництвом у період з 1897 до 1899 рр., потерпає від тих же проблемних ґрунтів, що і його попередники. У 80-х роках ХХ ст. були проведені серйозні роботи з пониження рівня ґрунтових вод, зведення внутрішнього фундаменту та загальної реконструкції споруди. Усі ці заходи дозволили нам милуватися будівлею костелу до сьогодні, але вкотре ставлять під сумнів сталий вибір несприятливого місця для зведення храму впродовж чотирьох століть.
Мар’яна ЯКОБЧУК,
Українсько-польський союз імені Томаша Падури
Фото авторки
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
