У цьому році минає 72-а річниця катинського злочину, який став символом мучеництва поляків на Сході.
Військові, науковці, вчителі, священники, лікарі... Цим людям не дозволили завершити свою життєву місію. Їхні долі стали предметом вивчення у багатьох дослідженнях. Про одне з них сьогоді мова.
Ще у 2004 році в Польщі побачило світ видання відомого польського лікаря, історика, доктора медицини Людвіка Ковєського «Катинський список лікарів-офіцерів, членів Люблінської лікарської палати». У ній – біографії 60 лікарів, що були членами передвоєнної Люблінської лікарської палати Люблінського, Волинського та Поліського воєводств Речі Посполитої. У 1939 році вони, часто як добровольці, взяли на себе обов'язок захищати від смертельної небезпеки Батьківщину. За свою відданість та вірність заплатили найвищу ціну. Їхня доля була трагічною, як і доля понад 20 тисяч польських офіцерів, які були взяті у радянський полон і підступно вбиті.
Перед Другою світовою війною усі лікарі, які працювали в Польщі, як у цивільній, так і у військовій службі здоров'я, були пов'язані з лікарськими палатами. На території країни функціонувало вісім лікарських палат, а також Головна лікарська палата у Варшаві. Люблінська лікарська палата охоплювала територію тодішніх воєводств Волинського, Люблінського і Поліського. Якщо вести мову про військову медичну службу, то на території діяльності Люблінської лікарської палати діяли дві воєводські військові лікарні: на території Командного окружного корпусу № ІХ в Бресті над Бугом і на території Командного окружного корпусу № ІІ в Хелмі з філією у Любліні. Окрім цього, діяло ще кілька районних військових лікарень. У всіх воєводських містах, а також у більшості районних міст в ареалі діяльності Люблінської лікарської палати розташовувались військові частини. В кожному полку працював щонайменше один військовий лікар, а у піхотному полку – двоє. У списку виборців до першої Ради Люблінської лікарської палати від 1922 року серед 450 лікарів було 80 військових лікарів.
Після здобуття незалежності в 1918 році на території країни працювало близько 5 000 лікарів. На кінець грудня 1938 року в Польщі (за даними Головної лікарської палати) було зареєстровано 12 917 лікарів, з них у воєводствах Люблінської лікарської палати працювало 1025 лікарів, а на території міста Люблін практикувало 124 лікаря. У той час на території Люблінського воєводства було зареєстровано 479 лікарів, на Поліссі – 205, у Волинському воєводстві – 341. У серпні 1939 року, перед мобілізацією, у польському війську служили 815 лікарів-офіцерів державної служби.
На кінець серпня 1939 року до польського війська було мобілізовано близько 2225 лікарів-офіцерів резерву. Загалом, разом із лікарями-офіцерами фіксованої служби, у вересневій кампанії взяло участь більше 3000 лікарів-офіцерів фіксованої служби і лікарів-офіцерів резерву. З них близько 100 полягли на полі бою, а понад 600 опинилися у радянському полоні. Разом із іншими офіцерами їх тримали у трьох таборах: Козельську, Осташкові і Старобельську. За неофіційними даними в Козельську перебувало щонайменше 305 лікарів-офіцерів, у Старобельську мінімум 288, в Осташкові біля 10. Усі вони були вбиті, переважно в Катинському лісі і в підвалах в'язниці НКВД у Харкові. Серед цих лікарів більше 60 були членами Люблінської лікарської палати.
У другій декаді вересня 1939 року майже всі воєводські військові лікарні (яких було 10), районні, гарнізонні та польові лікарні під тиском німецької армії були евакуйовані до східних областей. Подібним чином, багато військових утворень, частково розбитих гітлерівськими військами, відступили на схід, де створювалися резервні полки й дивізії. Звичайно, тепер важко встановити у якій лікарні чи в якому полку служив той чи інший лікар, де, коли і за яких обставин потрапив у радянський полон, у яких тимчасових таборах перебував, і після яких потрапив до таборів смерті, і де загинув. Проте, достовірно відомо, що всі лікарі-офіцери у кількості 30 осіб, які працювали у 9 Воєводській військовій лікарні, котра розташовувалась у Брестській фортеці, наприкінці вересня 1939 року були вивезені до таборів смерті в Козельську і Старобєльську. Так само, після 22 вересня 1939 року, коли захисники Львова під командуванням генерала Владислава Лангнера здалися в полон радянській армії, всі офіцери (серед них було понад 100 лікарів), всупереч домовленості про капітуляцію, були вивезені до таборів смерті.
Про ці та інші маловідомі факти про лікарів, які були розстріляні органами НКВС у 1940 році, можна довідатися із книжки Людвіка Ковєського «Катинський список лікарів-офіцерів, членів Люблінської лікарської палати».
Опрац. ВТЛПП
