Караїмський письменник, видавець та громадський діяч Олександр Мардкович у тексті, опублікованому в часописі «Karaj Awazy» у 1934 р., пояснює походження караїмських прізвищ. Зі змістом цього опрацювання ми можемо познайомитися завдяки перекладові з караїмської авторства Володимира Шабаровського.
У книжках про караїмів як і у старих документах луцької громади знайдеш небагато прізвищ караїмів, що жили в Криму чи інших місцевостях Росії, Польщі та Паневежису, не беручи до уваги жителів Святої Землі, Єгипту та інших країв Сходу і Півдня. Плодами своєї праці ділюся з читачами «Карай авази», наперед зізнаючись, що твір мій недосконалий і читач знайде тут не всі караїмські прізвища. Дивлюся на цю працю лише як на початок важливої роботи. Місце проживання носіїв не зазначаю, тому що вони порозкидані: власники одного прізвища живуть і в Луцьку, і в Тракаї, і ще не в одному місті Росії.
Досліджуючи зібрані тут прізвища, бачимо, що більшість із них відображає реальне життя, це такі, як Арслан, Аваз, Киргий, Комен, Тонґур, Узун (відповідно лев, голос, сокіл, ?, мерзляк, довгий – примітка Володимира Шабаровського) та ін. З гебрайської мови походять лише такі прізвища, як Габай, Гіббор, Коген, Леві, Рофе. Ще можна сказати, що на караїмських прізвищах залишило глибокий слід панування росіян: Апостолов, Троїцький, Твердохлєбов; з часом Бабай перекрутили на Бабаєв, з Аги став Агін. І це все.
На прізвищах караїмів, жителів Заходу, навпаки міцно лежить тавро польськості. Про це свідчать такі прізвища, як Міцкевич, Данилович, Новицький, Зайончковський і багато інших. Нарівні з ними потрібно ставити такі прізвища, в яких до слова з караїмським початком додано польські суфікси (-вич і -ський), як-от: Максак = Максакович, Султан = Султанський, Зарах = Зарахович. Збоку від них перебувають такі чужі караїмам і близькі євреям прізвища, як Іцкович, Мордкович, Шулімович та ін. Незрозуміло, звідки вони взялися і як збереглися в караїмів, здебільшого в громадах Луцька і Галича.
Необхідно сказати, що наші предки, прибуваючи з Криму до Литви, не знали євреїв і попервах трималися від них осторонь. Вони більше тягнулися до християн. Коли в результаті підписаної 1569 р. в Любліні унії Луцьк відійшов до Корони і жителям міста потрібно було присягнути Речі Посполитій, то від єврейської громади підписи поставили її владоможці Ельо, Мошко, Мордухай та ін., а від караїмів – їхня верхівка: Батко, Гошва, Мисин, Шанко і Волчко. Одразу видно, де єврей, а де ні.
Але з плином того часу, коли ми жили по сусідству з євреями і знайомилися з творами їхніх учених, на нас став дути вітер з іншого боку, з боку єврейства. Наші духовні пастирі споріднювалися з єврейськими на фундаменті науки і віри та почали навертати караїмський народ на сторону «наших старших братів». Велика чисельність євреїв і їхні успіхи також цьому сприяли. «Ви бачите, як їм допомагає Господь? Ідімо разом із ними й уподібнюймося до них», − так навчали наші пастирі.
Чому б не взяти нам прикладу з добрих людей,
З наших холодних друзів-євреїв?
Бо хоч який безконечний цей світ і його сили,
Та всі звичаї гарні і приємні.
Так писав ріббі Йосиф із Деражні, так писали і вчили багато наших пастирів. І караїм став брати приклад із єврея й уподібнюватися до нього – якщо не душею, то принаймні зовні. Сім’ї Гошвів і Батків стали називатися Іцковичами та Мордковичами. Це сталося у XVIII − на початку XIX ст. Як свідчать старі документи, це були не прізвища караїмів, а спотворені імена їхніх батьків. Через брак місця згадаю тут лише один із таких старих документів.
27 квітня (четвертого місяця) 1826 р. записано в документі про передачу в оренду від одного поляка на ім’я Флоріан Чарнецький трьом луцьким караїмам пасовиська на Омелянику (коло Луцька). Цей документ починається такими словами: «Нижчезазначений винаймає і відпускає луцьким старозаконним караїмам на прізвища (курсив мій – примітка Олександра Мардковича) Юдко Мошкович, Іцко Фіркович і Самуїл Аронович на ґрунтах моїх омелянських пасовисько»… (подальший зміст нас не цікавить – примітка Олександра Мардковича)». У кінці тексту стоять підписи обох сторін. Караїми підписалися гебрайською мовою так:
наум Єгуда бен Моше,
наум Їцхак бен Шемоел,
наум Шемоел бен Аарон.
Цей приклад демонструє, як нищилися імена і прізвища тутешніх караїмів під рукою писарів-іновірців. Із Єгуди став Юдко, з Їцхака – Іцко, з перекручених на єврейський лад імен батьків стали прізвища. Так само зроблено в ревізьких казках і записах стану громади.
І чия тут була більша вина? Караїмів, що не звертали на це уваги і не сприяли тому, щоб їхні імена були правильно записані польською та російською? Чи писарів, що не вміли відрізнити караїма від єврея? Важко про це щось впевнено сказати. Утім, хіба не все одно? Фікція залишилася й утвердилася, шкодячи караїмам.
Насамкінець зазначу, що багато сімей, чиї імена подаю внизу, давно вигасли і залишилася тільки згадка про них у старих документах.
Олександр МАРДКОВИЧ
Перекладено за виданням: Mardkowicz A. Uruw adłary Karajłarnyn // Karaj Awazy. – Łuck, 1934. – № 7.
Із караїмської переклав Володимир Шабаровський.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
