Іван Корсак на порубіжжі польської та української культур
Статті

Волинський журналіст, культурний і громадський діяч, письменник Іван Корсак активно продовжує видавати щороку одну-дві, а то й три нові книги, які відкривають малознані сторінки нашої історії і культури. Сьогодні він – гість «Волинського Монітора».

«З усіх підворітень на нас «гавкала» компартійна преса»

– У радянський час важко було бути журналістом, письменником?
– Найбільша проблема преси тих «сутінкових» часів – спрага свободи. Пошановуємо діяльність дисидентів, мужніх авторів «самвидаву»... В час совіцької влади я редагував газету «Радянське Полісся» в Камені-Каширському – і «доредагувався» до того, що один з тиражів рішенням влади вилучили і спалили. В Радянському Союзі таких випадків було два: в місті Ногіно під Москвою і в нас, на Волині. В Ногіно «партайгеносе» редакцію розгромили, а в Камені-Каширському вона вистояла, завдяки популярності – на 64 тис. населення у районі припадало 11-13 тис. накладу. Очевидно побоялися владці гніву людського...

– Пане Іване, разом із незалежністю України Волинь отримала патріотичне видання, редактором якого стали Ви – газету «Народна трибуна». Розкажіть про цей час.
– Солоні часи, круті часи, якими особливо пишаюся. Ще живі були обкоми і райкоми КПРС, КДБ, а тут десь взялося видання, притому, державне (!), яке замість обов'язкового девізу «Пролетарі всіх країн, єднайтеся!» кожен номер відкривало Лесею Українкою: «Вставай, хто живий, в кого думка повстала!». І йшлося в тих номерах про незалежність, національну гідність, злочини КПРС. Не давали нам придбати папір, тоді все ще було державне, зривали випуск газети, прокуратура «шила» справу про образу «честі і гідності Президента Горбачова», бо видрукували матеріал про його особисту відповідальність за кров у Вільнюсі. З усіх підворітень на нас «гавкала» компартійна преса, а також та, що тужилася вирядитися під незалежну. Ми витримали найважчих перших п'ять років. Детальніше про це йдеться в моїй книзі «Оксамит нездавнених літ». Цікаво, що за даними моніторингу Конгресу США «Народна трибуна» входила в десятку кращих газет України.

– Схоже, що упродовж останнього десятиліття журналістика відійшла на задній план і Корсак-письменник переміг Корсака-менеджера, Корсака-журналіста...
– Можливо й так, хоча я продовжую займатися тим, чому віддав 46 літ газетярської праці і редакторської, в тім числі 36 років у трьох виданнях. Журналістика – трішки наркотик і трішки допінг, хоча співвідношення їх для кожного різне.

«Політика – окреме поле, ходити по якому вартує інколи хіба в протигазі»

– Чим викликане зацікавлення історичними, культурними постатями, котрі стали героями Ваших останніх романів?
– У часи незалежності чимало дрібних «зірочок» раптом спалахують на повну силу. Та це ж не третьорядні зірки, це першорядні, європейські... Довгі роки за совітів в українській періодиці ім'я волинського воєводи Генріка Юзефського згадувалося хіба з обов'язковим ритуальним додатком якомога зневажливішого епітета. Цьому вірили далеко не всі. Мені не соромно за власні книги – в романах «Тиха правда Модеста Левицького» і «Капелан Армії УНР» Юзефський – один із світлих, істинно симпатичних героїв. Вийшло солідне видання професора Єльського університету Тімоті Снайдера «Тайна война...». На Волинь книга дійшла в польському перекладі. Зі сторінок видання постає інтелектуал, який на десятки років своїми думками випередив багатьох європейських державних мужів, художник, а ще – борець, який багато років провів в антигітлерівському і антисталінському підпіллі, був засуджений до довічного ув'язнення. На Волинні Г.Юзефський багато робив для порозуміння народів. Такі приклади не поодинокі. До незнаного нового має письменник читача прилучити.

– Цікавими є художні деталі, які підсилюють сприйняття літературних постатей. Мабуть, чимало часу витрачаєте на пошуки унікальних фактів, які вміло огранюєте в художню форму.
– Полювання на унікальний факт зовсім не поступається полюванню справжнісінькому, з перевагою тою, що безкровне. То азарт, захоплення, від якого дух забиває. І не важить, де здобич впольовано: в тихих читальних залах архівів, на сторінках рідкісних книг чи в безкрайому Інтернет-просторі...

– У своїх романах часто торкаєтеся теми польсько-українських взаємин. Виявляється, ми досі маємо чимало чого сказати один одному.
– Думаю, те в немалій мірі пов'язано з історичною долею наших народів. Десь часточка, може, й особистого – багато оповідей чув від батька, «жолнєжа» Польської армії 30-их років минулого століття. Тож у багатьох моїх книгах присутні польські сюжетні лінії. Григорій Орлик (повість «Гетьманич Орлик») допомагає колишньому королю Станіславові Лещинському перейти з Парижа у Варшаву, щоби знову здобути корону, карколомні повороти долі польського державного і військового діяча, автора популярних книг з української старовини Міхала Чайковського «Отаман Чайка», тісна співпраця української інтелігенції з польською «Тиха правда Модеста Левицького», «Капелан Армії УНР», внесок польських родин в українську культуру і державотворення «Діти Яфета»... Невипадково одна з рецензій на мої книги в газеті «Слово Просвіти» та на однойменному сайті називалася «На порубіжжі польської та української культур».

– Хоч у Ваших останніх романах розповідається про давні часи, проте нинішнім українським керівникам є чого повчитися на прикладах колишніх подій.
– Коли гетьман Павло Скоропадський (епізод з роману «Діти Яфета») очолив Українську Державу, то найближче оточення радило йому перейти проживати з сім'єю в Маріїнський палац. Гетьман категорично відкинув пораду. Він залишився у помешканні попередньому, хоча й незручному. Доньки тіснилися у мансардній кімнатці, а синові Данилкові, як приїжджали гості, доводилося спати у ванній кімнаті. Можна порівнювати з низкою сучасних керманичів. Щойно завершив роман «Немиричів ключ» про видатного державного діяча, сподвижника Івана Виговського Юрія Немирича. Дивовижна калька в сучасних умовах пізньосередньовічної ситуації – історія вчить-вчить державних мужів, та все одні двійки...

– Пригадую, що коли Ви були депутатом Волинської обласної ради, то стали одним із ініціаторів підтримки книговидавництва у регіоні. Не плануєте ще попрацювати на благо української книги? Можливо, задля таких ідей і варто іти у велику політику.
– Служити книзі здатен кожен і будь-коли. Стараюся особисто корисним бути як член редколегії «Літературної України», член редакційної ради видавництва «Ярославів Вал», в помочі у просуванні української книги на теренах краю та в посильній помочі бібліотекам. А політика – окреме поле, ходити по якому вартує інколи хіба в протигазі.

Розмовляв Віктор ЯРУЧИК

Схожі публікації
Книжкова співпраця Збаража з польськими містами-побратимами триває
Події
Жителі Збаразької громади збирають україномовні книги для польських бібліотек та українців, які перебувають в Польщі і мають потребу в таких виданнях.
08 серпня 2022
150 років тому освятили костел у Драганівці на Тернопільщині
Події
У Драганівці Тернопільської області відбулися урочистості з нагоди 150-річчя освячення костелу Матері Божої Сніжної.
06 серпня 2022
Липнева толока на цвинтарі у Збаражі
Події
Наприкінці липня на католицькій частині міського цвинтаря у Збаражі відбулася ще одна толока. Містяни впорядковували кладовище також напередодні Великодня.
05 серпня 2022
У Любешеві боролися із зарослями на католицькому кладовищі
Події
Молоду акацію, яка активно розростається на старому католицькому кладовищі в Любешеві, покропили гербіцидами.
05 серпня 2022
Гдиня запрошує на волонтерську програму, пов’язану з роботою в медіа
Події
​​​​​​​Центр співпраці та мобільності молоді у Гдині запрошує на довгострокову волонтерську програму, пов’язану з роботою в медіа.
04 серпня 2022
Триває набір учасників проєкту «Бізнесове ABC для осіб з України»
Події
Ти з України? Цікавишся створенням власного бізнесу в Польщі, але не знаєш, як вирішити формальні питання? Хочеш зустріти активних та підприємливих людей? Запишись на Літню школу підприємництва «Бізнесове ABC для осіб з України».
03 серпня 2022
Тернопільські поляки наводили лад на Микулинецькому цвинтарі
Події
Члени Польського центру культури та освіти імені професора Мечислава Кромпця вшанували поляків, які спочивають на Микулинецькому цвинтарі в Тернополі.
02 серпня 2022
Забути хоч на мить про війну: в Замлинні відбувся дитячий табір «Гарячі серця»
Події
Друга зміна в Інтеграційному центрі «Замлиння» отримала назву «Гарячі серця» й зібрала дітей із Луцька, Любомля й Новоградa-Волинського, а також із Донецької, Київської, Херсонської, Харківської областей.
02 серпня 2022
ABC польської культури: Ігнацій Гоголевський – майстер польської мови
Статті
Багатьох літературних постатей ми асоціюємо з акторами, які втілилися в ролі героїв видатних творів, перенесених на великі чи малі екрани. Один із таких – Ігнацій Гоголевський, який зіграв Антека Борину в серіалі за романом Владислава Реймонта «Селяни», знятому в 1971–1973 рр., та в кіноверсії, створеній Яном Рибковський у 1973 р.
29 липня 2022