Іван Корсак на порубіжжі польської та української культур
Статті

Волинський журналіст, культурний і громадський діяч, письменник Іван Корсак активно продовжує видавати щороку одну-дві, а то й три нові книги, які відкривають малознані сторінки нашої історії і культури. Сьогодні він – гість «Волинського Монітора».

«З усіх підворітень на нас «гавкала» компартійна преса»

– У радянський час важко було бути журналістом, письменником?
– Найбільша проблема преси тих «сутінкових» часів – спрага свободи. Пошановуємо діяльність дисидентів, мужніх авторів «самвидаву»... В час совіцької влади я редагував газету «Радянське Полісся» в Камені-Каширському – і «доредагувався» до того, що один з тиражів рішенням влади вилучили і спалили. В Радянському Союзі таких випадків було два: в місті Ногіно під Москвою і в нас, на Волині. В Ногіно «партайгеносе» редакцію розгромили, а в Камені-Каширському вона вистояла, завдяки популярності – на 64 тис. населення у районі припадало 11-13 тис. накладу. Очевидно побоялися владці гніву людського...

– Пане Іване, разом із незалежністю України Волинь отримала патріотичне видання, редактором якого стали Ви – газету «Народна трибуна». Розкажіть про цей час.
– Солоні часи, круті часи, якими особливо пишаюся. Ще живі були обкоми і райкоми КПРС, КДБ, а тут десь взялося видання, притому, державне (!), яке замість обов'язкового девізу «Пролетарі всіх країн, єднайтеся!» кожен номер відкривало Лесею Українкою: «Вставай, хто живий, в кого думка повстала!». І йшлося в тих номерах про незалежність, національну гідність, злочини КПРС. Не давали нам придбати папір, тоді все ще було державне, зривали випуск газети, прокуратура «шила» справу про образу «честі і гідності Президента Горбачова», бо видрукували матеріал про його особисту відповідальність за кров у Вільнюсі. З усіх підворітень на нас «гавкала» компартійна преса, а також та, що тужилася вирядитися під незалежну. Ми витримали найважчих перших п'ять років. Детальніше про це йдеться в моїй книзі «Оксамит нездавнених літ». Цікаво, що за даними моніторингу Конгресу США «Народна трибуна» входила в десятку кращих газет України.

– Схоже, що упродовж останнього десятиліття журналістика відійшла на задній план і Корсак-письменник переміг Корсака-менеджера, Корсака-журналіста...
– Можливо й так, хоча я продовжую займатися тим, чому віддав 46 літ газетярської праці і редакторської, в тім числі 36 років у трьох виданнях. Журналістика – трішки наркотик і трішки допінг, хоча співвідношення їх для кожного різне.

«Політика – окреме поле, ходити по якому вартує інколи хіба в протигазі»

– Чим викликане зацікавлення історичними, культурними постатями, котрі стали героями Ваших останніх романів?
– У часи незалежності чимало дрібних «зірочок» раптом спалахують на повну силу. Та це ж не третьорядні зірки, це першорядні, європейські... Довгі роки за совітів в українській періодиці ім'я волинського воєводи Генріка Юзефського згадувалося хіба з обов'язковим ритуальним додатком якомога зневажливішого епітета. Цьому вірили далеко не всі. Мені не соромно за власні книги – в романах «Тиха правда Модеста Левицького» і «Капелан Армії УНР» Юзефський – один із світлих, істинно симпатичних героїв. Вийшло солідне видання професора Єльського університету Тімоті Снайдера «Тайна война...». На Волинь книга дійшла в польському перекладі. Зі сторінок видання постає інтелектуал, який на десятки років своїми думками випередив багатьох європейських державних мужів, художник, а ще – борець, який багато років провів в антигітлерівському і антисталінському підпіллі, був засуджений до довічного ув'язнення. На Волинні Г.Юзефський багато робив для порозуміння народів. Такі приклади не поодинокі. До незнаного нового має письменник читача прилучити.

– Цікавими є художні деталі, які підсилюють сприйняття літературних постатей. Мабуть, чимало часу витрачаєте на пошуки унікальних фактів, які вміло огранюєте в художню форму.
– Полювання на унікальний факт зовсім не поступається полюванню справжнісінькому, з перевагою тою, що безкровне. То азарт, захоплення, від якого дух забиває. І не важить, де здобич впольовано: в тихих читальних залах архівів, на сторінках рідкісних книг чи в безкрайому Інтернет-просторі...

– У своїх романах часто торкаєтеся теми польсько-українських взаємин. Виявляється, ми досі маємо чимало чого сказати один одному.
– Думаю, те в немалій мірі пов'язано з історичною долею наших народів. Десь часточка, може, й особистого – багато оповідей чув від батька, «жолнєжа» Польської армії 30-их років минулого століття. Тож у багатьох моїх книгах присутні польські сюжетні лінії. Григорій Орлик (повість «Гетьманич Орлик») допомагає колишньому королю Станіславові Лещинському перейти з Парижа у Варшаву, щоби знову здобути корону, карколомні повороти долі польського державного і військового діяча, автора популярних книг з української старовини Міхала Чайковського «Отаман Чайка», тісна співпраця української інтелігенції з польською «Тиха правда Модеста Левицького», «Капелан Армії УНР», внесок польських родин в українську культуру і державотворення «Діти Яфета»... Невипадково одна з рецензій на мої книги в газеті «Слово Просвіти» та на однойменному сайті називалася «На порубіжжі польської та української культур».

– Хоч у Ваших останніх романах розповідається про давні часи, проте нинішнім українським керівникам є чого повчитися на прикладах колишніх подій.
– Коли гетьман Павло Скоропадський (епізод з роману «Діти Яфета») очолив Українську Державу, то найближче оточення радило йому перейти проживати з сім'єю в Маріїнський палац. Гетьман категорично відкинув пораду. Він залишився у помешканні попередньому, хоча й незручному. Доньки тіснилися у мансардній кімнатці, а синові Данилкові, як приїжджали гості, доводилося спати у ванній кімнаті. Можна порівнювати з низкою сучасних керманичів. Щойно завершив роман «Немиричів ключ» про видатного державного діяча, сподвижника Івана Виговського Юрія Немирича. Дивовижна калька в сучасних умовах пізньосередньовічної ситуації – історія вчить-вчить державних мужів, та все одні двійки...

– Пригадую, що коли Ви були депутатом Волинської обласної ради, то стали одним із ініціаторів підтримки книговидавництва у регіоні. Не плануєте ще попрацювати на благо української книги? Можливо, задля таких ідей і варто іти у велику політику.
– Служити книзі здатен кожен і будь-коли. Стараюся особисто корисним бути як член редколегії «Літературної України», член редакційної ради видавництва «Ярославів Вал», в помочі у просуванні української книги на теренах краю та в посильній помочі бібліотекам. А політика – окреме поле, ходити по якому вартує інколи хіба в протигазі.

Розмовляв Віктор ЯРУЧИК

Схожі публікації
Вийшов 6-й номер «Волинського монітора»
Події
Запрошуємо вас на шпальти сьогоднішнього номера «Волинського монітора». У ньому ми пишемо про родинні історії Владислава Багінського з Рівного, чемпіона Великобританії та Австралії з фехтування, який народився на Волині. Також запрошуємо на розмову з органним майстром Шандором Шрайнером.
28 березня 2024
Шандор Шрайнер: «Двох однакових органів не буває»
Інтерв'ю
У костелі Святого Йоана Непомука в Дубні у травні цього року освятять орган. Перший і поки що єдиний на всю Рівненську область, встановлений за роки незалежності в діючому католицькому храмі. Монтував його органний майстер із Закарпаття Шандор Шрайнер. Пропонуємо вашій увазі інтерв’ю із ним.
27 березня 2024
Літня школа польської мови, літератури та культури в Сілезькому університеті
Конкурси
Школа польської мови та культури Сілезького університету запрошує на безкоштовну літню школу в рамках програми «Літні курси NAWA».
26 березня 2024
ABC польської культури: Рекс і решта банди
Статті
Нехай підніме руку той, хто в часи чарівного дитинства бачив мультиплікаційну розповідь, яка починалася зі слів: «Давним-давно в Країні дощовиків пропав славетний дослідник летючих жаб професор Бальтазар Губка. Із Кракова вирушила експедиція під керівництвом не менш відомого мандрівника – Вавельського дракона, якому в небезпечній подорожі товаришує кухар княжого двору Бартоліні Бартоломей. По їхніх слідах іде таємничий Дон Педро…»
25 березня 2024
Упорядкували Польське військове кладовище на Волині
Події
Традиційними стали роботи з упорядкування Польського військового кладовища у Пшебражі. Зараз населений пункт носить назву Гайове. Двічі на рік, восени та напередодні Великодніх свят сюди приїжджає ініціативна група Товариства польської культури на Волині імені Еви Фелінської. 
23 березня 2024
Парк як симфонія. У Рівному планують створити готичний сад біля органного залу
Статті
Громадськості Рівного представили пропозиції благоустрою та архітектурно-планувальні рішення, які можуть бути реалізовані в рамках проєкту «Готичний сад Органного залу». Він передбачає облаштування культурного простору біля Залу камерної та органної музики Рівненської обласної філармонії, колишнього костелу Святого Антонія.
23 березня 2024
Масований обстріл України: цієї ночі на Тернопільщині постраждали 25 домогосподарств
Події
25 приватних домогосподарств у кількох громадах Тернопільщини зазнали пошкоджень під час масованого обстрілу України, який відбувся в ніч із 21 на 22 березня. Про це під час брифінгу повідомило керівництво області.
22 березня 2024
Партнери з польського Мілича передали Кременецькій громаді пожежне авто
Події
Добровільна пожежна команда з Білокриниці на Тернопільщині отримала пожежний автомобіль від Мілича – польського міста-побратима Кременця. Про це йдеться в дописі на Facebook-сторінці гміни Мілич у Мілицькому повіті Нижньосілезького воєводства.
22 березня 2024
Воркшоп із польської мови: про Великдень, святковий стіл та смачні страви
Події
Школа польської мови при Польському інституті в Києві запрошує всіх охочих узяти участь у розмовному онлайн-занятті з польської мови «Великдень у Польщі».
21 березня 2024