Волинянка Ольга Ляснюк пише чуттєву, романтичну поезію, а ще – цікаву прозу, публіцистику, працює редактором у Інтернет-виданні «Волинська правда», є керівником літературної студії «Лесин кадуб», головним редактором молодіжного журналу «Птаха», активним членом Національної спілки письменників України.

Ольга Ляснюк друкувалася у волинській періодиці, колективних збірниках, журналах «Світязь», «Терен», «Дзвін», «Світовид», «Київська Русь», «Нова проза», антологіях «13х13», «Дві тонни», «Літпошта», українсько-польській «Дотик». Вона – учасниця Всеукраїнських нарад молодих письменників. Лауреат обласного конкурсу „Неповторність», переможець Міжнародного літературного конкурсу «Гранослов», лауреат видавництва «Смолоскип», літконкурсу «Просто так». Авторка поетичних збірок «Босоніж у вічність», «Третє бажання», «АНАЛОГіЯ».

«Поезія, мабуть, ніколи не була надто популярною»

- Олю, кожен читач, беручи до рук чергову Вашу книгу, одразу зверне увагу на оригінальні ілюстрації, цікаві палітурки. Наскільки успіх сучасної книжки залежить від оформлення?

- Думаю, обкладинка – це обличчя книжки. Перше, що «впадає» в око читача. А ще – це спільна робота письменника і художника. Крім того, як на мене, просто необхідно, аби книжку було приємно тримати в руках.

- Поезія нині не надто популярна серед молоді. Як можна популяризувати сучасну українську поезію?

- Хм, поезія, мабуть, ніколи не була надто популярною. Навіть тоді, коли поети збирали величезні аудиторії (і не важливо де – в академіях, на фермах, у театрах...), це була, на мою суб'єктивну думку, данина моді. А справжніх поціновувачів – одиниці, тих, які вміють почути і відчути поезію. У сучасних поетів є свої способи привернути увагу до своїх віршів. Їх насправді багато: це і слеми, виступи на фестивалях, акціях, відеопоезія і т.д.

- Попри розвиток глобалізаційних засобів інформації класична художня творчість усе ще жива. На Волині яскравий приклад – літературна студія «Лесин кадуб». У чому секрет довголіття цієї організації, адже вона вже 45 років існує?

- Довголіття будь-якої літературної студії – у талановитих її авторах, які приходять на зміну один одному.

- Волинська література має свою унікальність, якщо порівнювати її із літературами, що творяться в інших регіонах країни?

- Думаю, аналізувати варто навіть не за регіонами, радше, за індивідуальним стилем кожного окремого автора. Хоча, звісно, тенденції певні є. В одному регіоні зароджується «Станіславський феномен», а в іншому – «Волинський» (усміхається – ред.).

- Наскільки журналістика і художня творчість гармонійно співіснують у Вашій роботі?

- Часто не миряться (знову усміхається – ред.). Але мусять вживатися, адже якщо література – це духовний хліб, своєрідне серце, то журналістика і редакторство – це хліб насущний, умовно – розум.

- Ви виступаєте зі словом до своїх читачів у віртуальному просторі (Інтернеті), на сторінках друкованого часопису (журнал «Птаха») та у власних книгах і публікаціях у літературних виданнях. Що приносить найбільше задоволення і зворотну реакцію?

- Важко відповісти однозначно. Найбільш швидка зворотна дія – це коли є, так званий, невіртуальний контакт: коли читаю вірші під час різноманітних акцій. Тоді відразу видно, що слухача і потенційного читача «зачіпає». Але, загалом, тішуся і книжкам, і новим публікаціям... Тим паче, якщо вони хоча б частково затребувані.

- Ви – лауреатка багатьох місцевих та всеукраїнських конкурсів. Наскільки вони можуть змінити подальшу долю автора?

- Вони певний період точно тішать самолюбство (сміється, – ред.). Але якщо серйозно, то конкурси є певним поштовхом, а завдяки деяким із них з'являються нові публікації, книжки. Прізвища лауреатів так чи інакше «мусоляться» у ЗМІ, творчих колах... Важкий шлях до успіху.

«Мистецтво вміє очищати душу...»

- Ви вже кілька років є активним членом Національної спілки письменників України. Наскільки організація може дієво допомогти якщо не у випуску творів, то хоча б у популяризації творів її членів?

- НСПУ є, звісно, пережитком радянських часів, але спілка якраз належить до позитивних пережитків. До того ж, вона осучаснюється і змінюється, стає динамічнішою. Хоча й не у всіх регіонах, звісно. Чи популяризує спілка твори письменників – важко сказати. Хіба що у колі членів НСПУ. Але подібні організації є необхідними і повинні стояти на захисті, у тому числі й соціальному, письменника.

- Нещодавно Ви залишили посаду заступника голови Волинської організації НСПУ. Розкажете про причини?

- Причини кулуарні. У ЗМІ написали, що я лишила посаду через «лукавство оточення». Приблизно так і є. А подробиці опишу, може, колись у мемуарах (сміється – ред.). Хоча кому воно треба – жовч творчих людей. Краще писати щось на віки.

- Сучасна українська література в стані виховувати і змінювати людину в кращий бік?

- Попри те, чого мене вчили у школі та в університеті, я чомусь переконана, що мистецтво за своєю суттю – не дидактичне. Але воно вміє просвітлювати. Вміє, можливо, очищати душу. Та головне – коли воно викликає емоції, «оживляє» людину. А відтак, якщо навіть на кілька хвилин чи годин, робить людину піднесеною.

Розмовляв Віктор ЯРУЧИК