Колись тут протікала річка і навіть плавали на човнах.

Від початку Старого міста, а точніше від майдану Братський міст, понад Центральним ринком, а далі – понад мальовничим парком і заплавою Стиру пролягає довга луцька вулиця із загадковою назвою Глушець. Біжить вона паралельно із головною магістральною вулицею міста – проспектом Волі. Можна подумати, що Глушець веде у глухий закуток міста. Проте навпаки – навколо простір: з одного боку – паркова зона, з іншого – сквери, будинки. І довжина вулиці майже чотири кілометри. На кінці вона виходить на дорогу в напрямку Дубра, а, якщо звернути праворуч через міст, то потрапимо у село Рованці. Звідки ж тоді назва Глушець?

Не так давно, ще в першій половині минулого століття, у цих місцях, де «біжить» гарна асфальтована вулиця, протікала річка. Називалася вона Глушець. Тому, що була відгалуженням Стиру: брала від нього початок, недалеко за містом, вище за течією ріки, де тепер вулиця Тещин Язик, і впадала у Стир, за нинішнім майданом Братський міст, поблизу вулиці Ковельської. Мабуть, у далеку давнину цим руслом протікала широка і повновода річка Стир. Про це свідчать круті пагорби, які простягнулися вздовж усієї вулиці з її північної сторони.

Можна пофантазувати, як розливалася колись вода від нинішнього проспекту Волі аж до Гнідави і Красного, омиваючи острів, на якому були древні поселення, а потім – замок і Старе місто. Поволі річка Стир змінила своє русло. На місці попереднього залишилася стояти вода. Так і утворився канал Глушець, який лучани називали річкою.

Глушець починався біля села Дворець і своїми водами омивав береги луцьких передмість Волички (Вульки) та Хмільника. Довжина Глушця була майже два кілометри, ширина – 10-17 метрів, а глибина була, всього-на-всього, 30-50 сантиметрів. Лише в окремих місцях сягала півтора метра. Влітку, коли була спека і рідко випадали дощі, річечка-канал у багатьох місцях пересихала, утворювалися великі калюжі, болотисті луги. Навесні, під час розливу Стиру – знову відновлювалася. Були окремі роки, наприклад 1913, 1924, 1932, коли Стир розливався дуже сильно і зливався з Глушцем.

Вода у Глушці була каламутною і брудною, із запахом гнилого болота. Її не могли використовувати для пиття. Мешканці передмість Волички над Глушцем, Хмельника, хати яких стояли над річкою, виносили на берег сміття, різні побутові відходи. Весь цей бруд, нечистоти під час дощів змивалися у воду, а під час розливів їх забирала річка Стир. Тому у міської влади з Глушцем було багато проблем. Не раз ще наприкінці ХІХ – на початку ХХ століття, як свідчать документи, міська влада розробляла плани засипати Глушець. Але до справи не доходило, бракувало коштів. Проблему створювало і те, що біля Василіанського мосту, де нині майдан Братський міст, Глушець ніколи не висихав. Поляки побудували через річку бетонний міст, який назвали іменем короля Казимира Великого. Відкриття мосту відбулося у 1929 році. Через кілька років міст був прикрашений скульптурами видатних польських діячів культури і літератури: Юліуша Словацького, Тадеуша Чацького, Юзефа Ігнація Крашевського і Генрика Сенкевича, імена яких були пов'язані з Волинню. Автор погрудь – варшавський скульптор Аполлінарій Гловінський.

Але у 1930-х роках, після того, як уздовж Стиру спорудили дамбу і перекрили розливи річки на правий берег, знову визріла ідея осушити Глушець, щоб на його місці зробити об'їзну дорогу і розвантажити центральну вулицю Яґеллонську (нині – Лесі Українки). Потреба в осушенні була ще й тому, що на місці заплави річки, яка була відгороджена дамбою, де нині парк ім. Лесі Українки, магістрат планував побудувати нові міські квартали. Архітектори навіть розробили кілька проектів і представили їх на конкурс. Землю на осушеній заплаві Стиру хотіли продавати забудовникам і, таким чином, поповнити міський бюджет.

Міський уряд вирішив взяти мертву відногу Стиру, канал Глушець, який час від часу наповнювався ґрунтовими водами і стоками від дощів і танення снігу, у труби. Роботи почалися у 1937 році. Залізобетонні труби діаметром один метр було прокладено від станції помпування поблизу вулиці Мучної до вулиці Тринітарської у Старому місті. Довжина трубопроводу становила 748 метрів. Через поганий ґрунт, який провалювався у багатьох місцях, труби укладали на спеціальну подушку: засипали щебінь, на який клали дерев'яні балки, а зверху – бетонні плити, основу заливали бетоном, а тоді прокладали трубопровід.

Так було приборкано Глушець, а на його місці утворилася дорога. Уже в післявоєнні роки дорога була викладена бруківкою. А від вулиці Паркової до Ковельської, навпроти теперішнього ринку, була з одного боку забудована.

Нині Глушецька дорога стала магістральною. Приємно проїхатися цією вулицею. Вона не настільки перевантажена транспортом, як центральні. З одного боку мальовничі краєвиди парку, а з іншого – на крутих пагорбах, між густими деревами, житлові і адміністративні будинки. Важко уявити, що ми їдемо колишнім руслом річки, де сто років тому стояла вода і навіть плавали на човнах.

Феодосій МАНДЗЮК