Коли, мимоволі чи навмисно, вдається прочитати «код», який приховується за глухими стінами і спершу нічим не примітними клаптиками міського середовища, коли вдається потягнути за той маленький вузлик, починає виринати ціла тканина розгалуженої культури.

 Що цікавого може ховатися за 14 барельєфами у католицькому соборі? Але щойно зазираєш за «фасад» їхнього буття, одразу відкривається непомічений контекст цієї чудової історії...

На перетині тенденцій

У мистецтві міжвоєнного часу панували свої властиві часові тенденції. Архітектура відходила від неоісторичних стилів і шукала нового вираження у функціоналізмі; малярство стверджувало енергію експресіонізму й аналітику кубізму; а музика взагалі пішла американсько-джазовим шляхом. Загалом, кожен вид мистецтва мав свої певні особливості, але всі вони розвивалися у спільному дусі індустріалізації та раціоналізації життя початку ХХ століття. З'являлися численні нові постаті, творче бачення сучасності яких тягнуло за собою цілий пласт різношерстого мистецтва.

Цілком очевидно, що митці міжвоєнного періоду, які в той час жили і творили в Луцьку чи для Луцька, коливалися в тій самій площині модних стилів, напрямків та тенденцій.

Католицький собор міста у двадцяті роки пережив страшну пожежу, яка забрала на той світ багато антикварних, старовинних речей, які в ньому зберігалися. Так, наприклад, загинули полотна XVII століття, згоріла коронована ікона Луцької Богоматері, привезена у місто з Риму ще в 1590-ті роки, повністю знищився вівтар. Одним словом, інтер'єр костелу, великою мірою, оновлювали. Католицизм, який завжди був індикатором розвитку європейського мистецтва, і цього разу спрацював. Десь на перетині релігії і скульптури у 1936 році костелові подарували 14 барельєфів серії «Хресна дорога».

Живий підтекст кам'яної скульптури

Роботи виконала скульпторка Софія Тжцінська-Камінська на гроші мецената Леона Рейнеля. Про це свідчить меморіальна дошка, яка збереглася у костелі. Правда розташована вона у такому місці, що далеко не кожен відвідувач її може побачити.

Ким були Леон Рейнель та Софія Тжцінська-Камінська? Чи були вони звичайним людьми, діяння котрих губиться у нетрях століття?

Леон Рейнель вийшов із середовища багатіїв, котрі досягли успіху в бізнесі. Леон любив мистецтво і всіляко йому допомагав. Ще перед Першою світовою він був одним із покровителів Петроградського театрального руху. Спочатку працював адвокатом, а потім і фінансово допомагав театрам цього міста. Згодом Леон був директором Американського товариства імпорту шкір з Росії.

У двадцятих роках Леон Рейнель одружився із пані Владиславою, котра була родичкою відомого маляра Віткація. Під цим псевдонімом приховувався художник, фотограф, письменник та філософ, теоретик мистецтва Станіслав Віткевич – представник польського експресіонізму. Постаті Рейнеля і Віткевича поєднані чимось більшим, ніж родинними зв'язками та фінансуванням Віткевича Рейнелем. Віткацій зробив 30 портретів Леона. Нині ці праці зберігаються в Національному музеї у Варшаві.

На початку 1930-х цей чоловік замовив у скульпторки Софії Тжцінської-Камінської серію барельєфів «Хресна дорога» для Луцького кафедрального костелу.

У той час на просторах країни розвивалася і польська скульптурна школа. Софія Тжцінська належала до творчого угруповання «Ритм». Серед його членів був Вацлав Боровський, котрий розробляв дизайн банкнот Банку Польського у 1936 році. Представництво цього банку було і в Луцьку.

Твори Тжцінської користувалися популярністю в різних куточках Речі Посполитої. Наприклад, у 1928 році вона виграла проект на виготовлення пам'ятника американському президентові Вудро Вільсону в Познані. Через рік вона спроектувала і виготовила пам'ятник Тадеушу Костюшкові в цьому ж місті.

Особлива віха творчості Тжцінської – релігійна скульптура. Вона є авторкою кількох скульптур у костелах Варшави. Це пам'ятник примаса Польщі Августа Хлонди у кафедральному соборі Івана Хрестителя у Варшаві та скульптура святого Йосипа у домініканському костелі Варшави. Одна з найбільш зразкових її робіт – пам'ятник на могилі свого чоловіка.

У 1936 році зроблені нею для Луцька барельєфи подарували костелові і розмістили їх на стінах храму. Ще встановили про це меморіальну дошку. Дуже схожу серію вона зробила для костелу села Ґарбув Люблінського воєводства.

Via Crucis

Чотирнадцять подарованих барельєфів становлять єдину скульптурну композицію, яка відображає конкретний обряд у католицькій церкві і має глибокий релігійний сенс. Загалом «Хресна дорога» відображає шлях Ісуса Христа на Голгофу – місце, де його розіп'яли. Кожна із дощок містить зображення, які є, свого роду, вузловими центрами дороги.

Під «дорогою» розуміється як певний релігійний концепт, так і буквально шлях костельними навами, якими проходять віруючі. Релігійна суть дороги полягає у шляху роздумів та страждань, який колись пройшов Ісус.

Обряд «Хресної дороги» влаштований так, що людина, «ідучи» шляхом Христа, 14 разів зупиняється біля кожного із пронумерованих елементів серії, читає молитву та роздумує над зображуваною подією. Цифра 14 склалася історично.

Обряд Хресної дороги проводять у період перед Великоднем і обов'язково за два дні до Великодня – у, так звану, Страсну п'ятницю, день, коли розіп'яли Ісуса Христа.

Тепер ми знаємо, що це не просто фігури, які розміщені на стіні храму. Це, перш за все, витвір мистецтва, який фіксує луцьку культуру в системі координат європейського мистецтва і виводить на справжні простори «неспопсованої» історії міста, за якою можна угледіти автентичні зразки образу історичного Луцька.

Олександр КОТИС