Анджей Лесьняк із Великопольщі пізнає світ не дуже типовим способом. Свою першу веломандрівку він здійснив два роки тому Литвою. У листопаді Анджей подорожував Україною. Перед тим, як вирушити далі, він завітав до редакції «Волинського монітора».
– Чому Ти подорожуєш саме о цій порі?
– Мандрівку планував на літо. За фахом я геодезист, 28 років керую власним невеликим підприємством. Останнім часом у нас було багатенько роботи, тому дати кілька разів довелося переносити. Оскільки з огляду на сторіччя відновлення Польщею незалежності запланував цю подорож саме на 2018 р., почувався зобов’язаним реалізувати свої плани. Тому вирушив лише в листопаді. Поки я проїхав близько 850 км і маю намір їхати далі, до Тернополя. А якщо погода буде сприятливою, то завершу свій велопробіг у Кам’янці-Подільському.
– Чи історія Твоєї родини якимось чином пов’язана з Україною?
– Коли я досліджував своє генеалогічне дерево, то виявилося, що ніякого родинного зв’язку із цими землями не маю.
– Якою Тобі бачилася Україна перед мандрівкою?
– Мене лякали тим, що дороги тут не найкращі, що може бути небезпечно. Проте одночасно більшість говорила, що немає тут аж такого ризику. Врешті я вирішив поїхати. Ось я в Україні уже п’ятий день і до цієї пори натрапляю тут тільки і виключно на повне розуміння та допомогу. Люди дуже приязні. Думаю, що не лише до мене, а й, мабуть, до кожного туриста, за умови, що він уміє шанувати українські звичаї.
– Я чув таку думку від наших кресов’ян: якщо вивести нашу історію з політичної площини і передати її в руки істориків і церков, то непорозуміння закінчаться.
– Думаю, вони праві. Відносини між звичайними людьми майже завжди нормальні – аж до моменту, коли не почнуть діяти політичні мотиви. Тоді люди стають якимись іншими у своєму ставленні.
– Твій перший погляд на Луцьк?
– Коли я повертався із замку Любарта, то побачив, що на площі біля кафедрального костелу щось відбувається. Це були заходи з нагоди річниці Голодомору. З того, що мені відомо, від голоду загинули близько 10–12 млн осіб, зокрема й приблизно 60 тис. поляків, які населяли тоді ці землі. Важко повірити в те, що я почув про Голодомор від старших людей. Мене вразило те, що людина може заподіяти іншій людині. Ми в школі вивчали певні події, говорили і про Голодомор, але тільки тут, коли сам взяв участь у заходах, я зрозумів усе глибше.
– Зараз у нас триває російсько-українська війна. Чи Ти бачив пам’ятну стелу на Театральній площі?
– Уперше я зіткнувся із цим кілька днів тому у Володимирі-Волинському. Поговоривши з людьми, я довідався, що це знімки мешканців міста і найближчих околиць, які загинули під час війни. Я розмовляв теж із молоддю й виявилося, що на цих фото є її знайомі. Це мене приголомшило. Схожа ситуація трапилася зі мною і в Луцьку. Містяни пояснили, що частина фотографій стосується подій на Майдані, а частина присвячена жертвам війни, яка зараз триває на сході України.
– Чи не здається Тобі дивним, що світ, у якому є стільки проявів гуманізму, допустив, що в центрі цивілізованої Європи повторюється 1939 р.?
– Думаю, що так бути не повинно. Неважливо, чи війна триває у країні більш чи менш цивілізованій, адже всюди живуть люди. Кожен має право на життя.
– Ти геодезист, тобто повинен мати вправне око. Які логічні й нелогічні речі в Україні помітив?
– Я тут занадто мало часу, тож можу сказати лише дуже узагальнено. Наприклад, магазини, ресторани, кав’ярні обладнані досить по-сучасному, персонал – переважно молодь. Це вже нова, краща якість життя. Не все так погано й із дорогами. Бачу те, що тут зовсім не так важко, як часом про це розповідають у Польщі. Ще багато чого треба зробити, але, коли я дивлюся на деякі галузі, мені здається, що перші кроки вже зроблено і розвиток іде у властивому напрямку, просто на все потрібен час.
– Як вважаєш: Європейський Союз потрібен Польщі? І чи Україна має такі самі шанси, що й Польща?
– На мою думку, те, що Польща вступила в Євросоюз, в загальному підсумку було добрим кроком. Виділені на розбудову інфраструктури, на допомогу в економічному розвитку європейські кошти спрацювали, і це зростання дійсно відбувається. Якщо говорити про Україну, то можу сказати, що люди тут ані не ліниві, ані не дурні. Доказом цього може бути хоча б те, що кілька мільйонів українців шукають свого місця за межами країни, наприклад у Польщі або Німеччині. Проте я вважаю, що українці повинні доводити до ладу власну державу тут, на місці. Ніхто за них цього не зробить. Якби тут були створені певні механізми, як у Польщі, якби було розуміння з боку суспільства, то зміни би прийшли. Їх не уникнути.
– На Твою думку, звідки в Польщі беруться антиукраїнські стереотипи?
– Мені важко сказати. Може, це якісь історії з минулого, інколи досить тяжкого. Я вважаю, що про ці непрості моменти з нашого спільного минулого варто, звісно, пам’ятати, але ця пам’ять повинна слугувати покращенню відносин між нашими народами. Те погане, що було, не має нас ділити. Ми повинні уникати подібних подій у майбутньому й будувати все спочатку.
– Що Ти хотів би сказати на завершення?
– Я дуже задоволений своєю мандрівкою. Я познайомився з дуже привітними людьми, можу тут безпечно перебувати, оглядати пам’ятки, відвідувати нові місця. І хоч моя подорож ще не закінчилася, я вже починаю задумуватися над наступною. Хочу приїхати сюди влітку, коли Україна така, як про неї розповідають, – гарна і зелена.
Розмовляв Валентин ВАКОЛЮК
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: