Сьогодні ми розмовляємо з Олександром Котисом – дослідником історії Луцька за покликанням, журналістом за професією, фізиком за освітою.
- Пане Олександре, ким Ви бачите себе у житті?
- Мабуть, просто філософом. Десь у 8-му класі до моїх рук потрапив підручник з історії філософії. Почав нею цікавитися, читав багато, потім і сам щось писав. У 2011 році закінчив фізичний факультет Київського національного університету ім. Тараса Шевченка, навчався на кафедрі астрономії і фізики космосу.
- Вам подобалася філософія з дитинства і, раптом, фізика?
- Насправді, тут потрібно відрізнити фізику й астрономію. А на заняттях узагалі філософії не було. У нас лише в одному семестрі була історія філософії.
- Філософія, астрономія, а нині досить ретельно займаєтесь історією. У Ваших працях дуже багато душі і доброго історичного бачення. Звідки це прийшло?
- Я навіть знаю, коли це почалося. Після двох років навчання у Києві, мене стало тягнути додому. Почав шукати в Інтернеті новини про Луцьк. Натрапив на «Волинські новини». Потім знайшов луцький форум www.board.lutsk.ua. Десь у 2009-му – «Волинський Монітор», де читав розділи про історію та культуру. Зрозумів, що я дуже люблю Луцьк, його історію, пам’ятки, вулиці, будинки. Все, до найменшої деталі. Луцьк – унікальний і має оригінальну атмосферу. Її просто потрібно зберегти. Я хочу, щоб люди побачили наше місто і почали його бодай трішки любити. Це – моя основна мета.
- Любити Луцьк і писати про нього – це різні речі. Як виникла Ваша «луцька база»?
- Думаю, що прагнення і вміння писати були завжди. Моя база складається принципово з двох моментів: література, яку я знаходжу у бібліотеці чи купую у книгарнях, та дослідження – ходжу, дивлюся, шукаю і порівнюю. Багато цікавого знаходжу: якісь дати на будинках, на люках, на бордюрах, на пам’ятниках.
- Як Ви вважаєте, чи є різниця між радянською та сучасною українською історичною базою?
- Так. Радянські книги відтворювали дійсність тенденційно. Наприклад, збірник документів «Луцьку 900 років», виданий у 1985 році, - це не інтерпретація вченого, це звичайний збірник документів, але його інколи неможливо читати, бо документи підібрані дуже заанґажовано. Про польський період там взагалі лише газетні статті про якісь бунти, хоча ми знаємо, яке тоді відродження було в Луцьку.
Позитивні зрушення є. Можу назвати кількох авторів, таких, як Наталія Сінкевич, Михайло Довбищенко, котрий на основі документів спростовує міф про так званий релігійний і національний гніт українців у XVII столітті поляками. Він показав, що 98% «релігійних» конфліктів починалися з економіки.
- Годі й говорити про ці тенденції. Чого варта одна лише «пострадянська» експозиція у Волинському краєзнавчому музеї! Ви повернулися до рідного Луцька і почали писати…
- Ні, я почав писати до того, як повернувся, ще в 2007 році. Спочатку писав для сайту www.lutsk.myneformat.com, потім – для Вікіпедії, на блозі на «Волинських новинах», а тепер і для «ВолиньPost».
- Що саме Ви доповнювали на Вікіпедії?
- Інформацію про Луцьк, якої просто не було. Я створив уже близько 60 статей, 40 з яких українською мовою.
- Які Ви бачите основні напрямки у своїй літературній і дослідницько-історичній роботі?
- Є два напрями, що пов’язані з тематичними дослідженнями та різними історичними періодами. Мене цікавить архітектура різних років і загалом період від середини XIV ст. аж до нашого часу. Цікаво було б також досліджувати національності – це дуже проблемна тема, до якої підходжу з позиції рівноправності.
- Ви цікавитеся добою Речі Посполитої?
- Це для мене один із найцікавіших періодів історії, але про нього в наших книжках не дуже багато інформації. У перспективі я би дуже хотів глибше ознайомитись із документами, які є у наших архівах.
- Якою мовою Ви володієте, окрім рідної української?
- Російською, знаю трішки англійську. Деякі статті про Луцьк на Вікіпедії я дописую англійською мовою. Хотів би вивчити ще польську мову, але не вистачає часу.
- Можна досліджувати джерела, не знаючи мови народу, який формував історичний простір?
- У мене виходить такий собі парадокс. Знаю, що коли я вивчу польську мову, то мені відкриється ще один пласт історії. Є фундаментальна книжка єврейською мовою «Сефер Луцьк», тобто «Книга Луцька», здається, на ідиші чи на івриті. Якби знати мову і прочитати цю книгу, можна було б відкрити для себе зовсім незвіданий світ. Єврейська тема Луцька дуже цікава.
- Що нового від Вас ми прочитаємо найближчим часом?
- Можливо, буде розкрита тема підземелля. Я намагаюся розповісти не тільки про підземелля під костелом, а й про підземелля під усім заповідником у Луцьку. Хочу також написати статтю про архітектуру 70-х років минулого століття.
- Сучасна луцька архітектура…
- Сучасні проекти дуже дисгармоніюють з історичним середовищем. Навіть не потрібно бути фахівцем, щоб це побачити. Будинки, які нині будуються у старій частині Луцька, не витримують ніякої критики. Ніхто за цим не стежить.
- Чи є у Вас інші хобі? Які книжки читаєте, крім історичних?
- Читаю художню класику XIX та XX ст. Подобається екзистенціалізм – Камю, Сартр, Кафка, Селін та романтизм – Гюго, Оскар Уайльд. Але більше люблю XX ст., бо, з точки зору мистецтва, воно бурхливе, динамічне та цікаве.
- Чи дивитеся телебачення?
- Ні, майже не дивлюся. Перш за все, через антиукраїнські настрої. Люблю канал «Viasat History», бо там є історичні передачі про весь світ, немає реклами, канал незаангажований. Ще канал «Мега», на якому багато популярних, наукових та пізнавальних передач.
- Яку музику слухаєте ?
- Останнім часом, переважно, джаз, григоріанські хорали…
- Що Вам заважає будувати свій дім та свою країну?
- Важко відповісти. Просто хотів би, щоб у нас було більше творчості і патріотизму, менше корупції, менше діянь задля галочки, менше обмеженості і заанґажованості.
- Що Ви вкладаєте у слово патріотизм?
- Для мене важливо бути патріотом своєї маленької батьківщини – свого міста і свого регіону. Патріот, перш за все, має любити своє місто, цікавитися ним, його проблемами, намагатися бути активним у їх вирішені. І, звісно, цікавитися його історією.
Розмовляв Валентин ВАКОЛЮК