«Ми – ніби половинчики: тато був українець, а мама полька. І мама з поляків була, з Хрустовськіх, а тато з Сенюків. І у нас така ситуація [в родині]: хлопці, брати були українцями, а ми – польки», – розповіла про свою сім’ю одна із жительок Обертина, що в Івано-Франківській області.

Наприкінці минулого року у Вроцлаві вийшла друком книжка під назвою «Obertyn. Обертин. אׇבערטין. Opowieści o życiu miasteczka. Оповіді про життя містечка». Вона присвячена історії Обертина – тепер селища міського типу Тлумацького району Івано-Франківської області. Здавалося б, одна з низки подібних книг про минувшину одного з населених пунктів України, яких за останні чверть століття написано, без жодного перебільшення, сотні. І навіть те, що книга двомовна, польсько-українська, теж можна не вважати ознакою якоїсь винятковості. Та й сам Обертин нічим особливим не виділяється – типове невелике містечко Західної України, де проживали разом українці, поляки та євреї. Проте є в цієї книги кілька особливостей, які виокремлюють її з усього загалу історичної та краєзнавчої літератури.

Книжка «Обертин. Оповіді про життя містечка» з’явилася в результаті дослідницького проекту, реалізованого у Вроцлаві впродовж 2016–2018 рр. осередком «Пам’ять і майбутнє». В ньому брали участь спеціалісти з Польщі та України, представники різних наукових дисциплін: історики, етнографи, соціологи, мистецтвознавці. Був серед них і наш земляк, молодий історик із Волині Сергій Гладишук, випускник Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки.

Ось я написав, що книга присвячена історії Обертина. Насправді це не зовсім так. Радше навіть зовсім не так. Звісно, в книжці є розділ, в якому коротко викладена історія містечка від першої писемної згадки у 1384 р. фактично до сьогодення. Книга щедро ілюстрована фотознімками з особистих архівів жителів містечка, картами-схемами, копіями документів. Присутній також добре опрацьований науковий апарат: є розділ із примітками, іменним покажчиком, біограмами, списком використаної літератури. Але більшість сторінок присвячені долям звичайних мешканців Обертина. Осердям книги, її головним наративом стали люди – їхні переживання, відносини, спогади.

Члени колективу зібрали усні та письмові свідчення обертинців, здебільшого тих, які народилися до Другої світової війни (цим особам за вісімдесят). Для цього дослідникам довелося здійснити кільканадцять виїздів, опитати десятки людей, котрі нині живуть у Польщі, Україні, Австрії та Ізраїлі. Кожен зі спогадів опубліковано двома мовами – польською та українською, причому першою завжди виступає мова, рідна для оповідача. Єврейські спогади перекладено з німецької, російської, івриту. На сторінках книги, завдяки дослідникам, колишні мешканці містечка знову мали нагоду зустрітися і пригадати, як то було колись, коли вони жили разом.

Той Обертин, який ми можемо бачити зараз, відрізняється від Обертина, який постає зі сторінок книги. Це інше містечко, яке існує вже лише в пам’яті його жителів, котрих події ХХ ст. порозкидали по світу. Життя цього книжного Обертина теж інше – дуже непросте й неоднозначне, але таке повне, різнобарвне. В ньому є місце для погляду на одну й ту ж історію чи подію одразу з трьох точок зору – української, польської та єврейської. Вони інколи переплітаються, інколи доповнюють, інколи суперечать одна одній, а часто-густо бувають взагалі взаємовиключними. Але все одно якось умудряються існувати разом.

Не треба ідеалізувати міжвоєнний час, він мав багато своїх невирішених протиріч. Проте містяни, принаймні поляки й українці (євреї завжди жили відособлено), зжилися настільки тісно, що часом було важко визначити їхню національність. «Ми – ніби половинчики: тато був українець, а мама полька. І мама з поляків була, з Хрустовськіх, а тато з Сенюків. І у нас така ситуація [в родині]: хлопці, брати були українцями, а ми – польки», – розповідає про свою сім’ю одна із жительок містечка.

У кожного своя правда… Ця книжка повною мірою ілюструє правдивість і суперечливість одночасно цієї сентенції. Коли йшлося про довоєнні часи, люди розповідали про своє життя із сусідами більш-менш подібно, натомість спогади з Другої світової війни між собою інколи кардинально різняться. Спокійне життя в один момент було зруйноване, і містечко затягнув вир подій: спочатку радянська окупація, потім прихід мадярів та німців, винищення євреїв, голод і хвороби, знову бої, прихід совєтів, напади українських націоналістів на поляків, депортації. Лихо не оминуло нікого. І ті, що вижили – поляки, євреї, українці – винесли із цієї круговерті свою правду, якою тепер поділилися зі світом.

Автори дослідження не цензурували спогади, не підганяли їх під своє бачення, залишаючи читачеві самому можливість робити висновки. На відміну від більшості польських та українських книг на тему історії ХХ ст., де проводиться лінія чіткого поділу чорне – біле, свій – ворог, добро – зло, в цій публікації палітра кольорів штучно не обмежується.

Дослідникам вдалося врятувати від забуття цю багатобарвну картину життя мультиетнічної та поліконфесійної спільноти. Врятувати ледь не в останній момент, адже жителі того проминулого Обертина відходять. Зауважмо, що Обертин не був унікальним явищем у масштабах України чи Польщі – таких міст, містечок і сіл, де жили разом представники багатьох націй, було багато, тож по його життю можна судити і про долю західноукраїнських земель загалом, зокрема й Волині.

Саме в зафіксованій у книжці багатобарвності й міститься справжня історія, не обмежена на догоду політичному моменту і не приватизована якимось окремим народом. Як показала практика, виховані на такій однобокій історії суспільства неодмінно приходять до тієї чи іншої форми тоталітаризму. Історія в Третьому Рейху сформувала німецький націоналізм, радянська історія виховала совка, теперішня російська історія на наших очах виховує вузьколобого агресора, а Польща й Україна продовжують замикатися під власною національною стріхою. Тому «Обертин. Оповіді про життя містечка» – це актуальна книга. Сучасному громадянину держави Україна дуже важливо розуміти, що ті нації, котрі здавна проживали і тепер проживають разом з українцями на цих землях – поляки, євреї, чехи, румуни, словаки, угорці та інші – є невід’ємною частиною історії та сьогодення України. Потрібно усвідомлювати, що в усіх здобутках держави є часточка праці народів, що її населяють, а культуру України творить сума її національних культур. Шкода, що книжок на кшталт «Обертина» не читають у шкільному курсі історії.

Анатолій ОЛІХ

P. S.: Книгу можна придбати за посиланням.