У лютому ми отримали лист від Міхала Рицая, в якому він написав: «Прочитавши книгу «Полонені вересня 1939-го» і тексти рубрики «Повернуті із забуття», я вирішив представити редакції розповідь про сержанта Едварда Барановського, мого прадіда».
«Серед численних пам’яток, що лишилися після нього, – 18 листів і поштівок, висланих із Будівництва № 1 НКВС, різноманітні документи (військові квитки, сертифікати про вручення нагород, перепустки, довідки тощо), а також велика колекція фотографій із міжвоєнних років, Другої світової війни та періоду Польської Народної Республіки», – написав Міхал Рицай.
Він додав, що Едвард Барановський згадується в публікації Тетяни Самсонюк «Полонені вересня 1939-го» у списку полонених будівництва № 1 НКВС із неправильно вказаним місцем проживання: «Насправді це було Сілезьке воєводство, а не Варшавське. Я, звісно, розумію, що це пов’язано з недосконалістю архівних матеріалів». Дякуємо автору за це зауваження. Дійсно, документи НКВС часто містять помилки, тому ми раді, що маємо змогу уточнювати дані завдяки відгукам родичів і близьких героїв рубрики «Повернуті із забуття».
Передаємо слово Міхалу Рицаю. У кількох номерах «Волинського монітора» ми опублікуємо його розповідь про прадіда.
***
Едвард Барановський був солдатом воєн 1920 і 1939 рр., полоненим будівництва № 1 НКВС, служив у Митній та Прикордонній службах Польщі, а також був молодшим офіцером Польської армії на Сході.
Народився 8 травня 1903 р. у Завалінах (Люблінське воєводство) в родині столяра Владислава Барановського та Маріанни (дівоче прізвище Сокул). У 1910–1918 рр. навчався в державній початковій школі в Желехові.
1 серпня 1920 р. добровольцем вступив у 14-й польовий артилерійський полк (4-та батарея), в рядах якого як канонір-телефоніст брав участь, зокрема, у Варшавській битві. 28 жовтня 1920 р. його звільнили зі служби за станом здоров’я.
На початку 1920-х Едвард Барановський жив у Желехові, де працював діловодом. 1 грудня 1921 р. вступив у Митну службу. Служив у комісаріатах МС «Чарня» (митна дирекція «Варшава») та «Ліпувка» (митна дирекція «Вільнюс»). Із 1 жовтня 1924 р. відбував строкову службу в 41-му піхотному полку із зарахуванням трьох місяців добровільної служби під час польсько-більшовицької війни. У квітні 1925 р. отримав звання старшого солдата, а в грудні звільнений у запас.
Із 1926 р. служив у Митній службі на посаді старшого митника під особовим номером 10 у відділі «Бакалажево». У 1927 р. його перевели в Сілезьке воєводство, де служив, зокрема, в митному комісаріаті «Люблінець Південь». У 1928 р. функції ліквідованої Митної служби почала виконувати Прикордонна служба. 1 жовтня 1928 р. Едварда Барановського у званні офіцера Митної служби перевели в ранг рядового Прикордонної служби (на посаду старшого прикордонника) і направили у відділення прикордонної інспекції «Люблінець». У 1929 р. на власне прохання його перевели до Сілезької окружної інспекції Прикордонної служби. З 1 березня 1929 р. служив у відділі 2-ї лінії Прикордонної служби «Катовіце», 2 березня 1929 р. його скерували до розвідки.
Старший митник Едвард Барановський.
12 листопада 1932 р. Едвард Барановський одружився з Гертрудою Козлік, учасницею Третього Сілезького повстання, власницею магазину галантерейних виробів. Наступного року в них народився син Ришард-Маріан. У 1935 р. він отримав право носити шеврони за 12 років служби (з 1 грудня 1936 р. – за 15 років), його також відзначили як вправного стрільця. У 1937 р. служив на посаді заступника начальника відділу 2-ї лінії Прикордонної служби Хожова, де був розвідником. Із 1 серпня до 11 грудня 1938 р. брав участь у IX Вишколі командувачів відділів, заступників та кандидатів на посаду командувача відділу в Головному навчальному центрі Прикордонної служби, який закінчив із результатом «Досить добре». 4 травня 1939 р. він надав позику Фонду національної оборони. У характеристиці керівництва на розвідника Прикордонної служби Едварда Барановського було зазначено: «Розумний, (...) працьовитий, (...) без шкідливих звичок. Дисциплінований, (...) добре натренований, (...) трохи поспішливий. Покладені на нього завдання виконує досить добре».
За службу в прикордонних формуваннях і Війську Польському Едварда Барановського нагородили бронзовим хрестом «За заслуги» (1938 р.), пам’ятною медаллю «За війну 1918–1921 рр.» (1936 р.), медаллю «Десятиліття відновлення незалежності Польщі» (1929 р.), бронзовою медаллю «За довгострокову службу» (1938 р.), Пам’ятною відзнакою Прикордонної служби (1930 р.).
Ст. 10 Розпорядження президента РП «Про Прикордонну службу» від 22 березня 1928 р. передбачала, що у випадку мобілізації Прикордонна служба «стає частиною збройних сил держави». Після оголошення мобілізації в 1939 р. звання офіцерів і рядових Прикордонної служби замінили на відповідні ступені Війська Польського. Едвард Барановський став тоді взводним.
3 вересня 1939 р. він опинився в Раві-Руській, у пункті збору підрозділів Прикордонної служби. 22 вересня 1939 р. у Львові, після капітуляції міста перед Червоною армією, потрапив у радянський полон. Незабаром після цього в розподільчому пункті в Шепетівці його передали в руки НКВС.
До табору потрапили близько 30 тис. польських військовополонених. Їх помістили в радянські казарми. Через жахливе переповнення військові спали один біля одного на бетонній підлозі, сходах або голій землі у дворі. Незважаючи на старання польських санітарок, стан здоров’я ув’язнених, серед яких були поранені, систематично погіршувався, оскільки радянська влада не надала їм базової медичної допомоги. Харчування полонених складалося з 200–300 грамів хліба та водянистого супу. Щодня в таборі гинули кілька солдатів. Службовці НКВС постійно ображали й обкрадали в’язнів, принижували Польщу, представляючи її як «версальського байстрюка», та займалися комуністичною пропагандою.
8 жовтня 1939 р. взводний Барановський разом із тисячами інших польських молодших офіцерів і рядових пішов на Будівництво № 1 НКВС (Рівненський/Львівський трудовий табір НКВС). Будівництво № 1 складалося тоді з 20 табірних пунктів, розташованих уздовж дороги, яку будували військовополонені. Спочатку Едвард Барановський потрапив до табірного пункту в Гощі, де його тримали разом із 600 іншими солдатами (карту табірних пунктів Будівництва № 1 НКВС на території Рівненської області можна переглянути в книзі Тетяни Самсонюк «Полонені вересня 1939-го», – ред.).
У лютому 1940 р. до Віктора Козліка, тестя Едварда Барановського, надійшла перша листівка з табору, яка була водночас першою звісткою про те, що він живий, яку сім’я отримала через майже піврічну розлуку (це єдине повідомлення, написане прадідом німецькою мовою, – авт.): «Мій дорогий батьку! Повідомляю тобі, що я перебуваю в російському полоні в таборі для військовополонених у Гощі поблизу Рівного. Я ще не одужав. (...) Я писав уже багато разів, але досі не отримав жодного повідомлення. Коли ти отримаєш цю листівку, одразу мені відпиши. (...) Напиши мені, будь ласка, де моя Трудя і Рисьо, і вся родина. Зі щирими вітаннями, твій Едек. 6 лютого 1940 р., Гоща».
Поштівка від 6 лютого 1940 р.
Зворот поштівки від 6 лютого 1940 р.
Міхал РИЦАЙ
Фото із сімейного архіву надав автор
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
