Я повертався в Україну із трохи дальшого закордоння з пересадкою у Варшаві.
Оскільки між літаком і автобусом було чимало часу, планував прогулятися містом, проте плани зруйнувала сильна злива, тож довелося сидіти на вокзалі.
Для тих, хто не в курсі: Варшава-Західна – одна із трьох вузлових залізничних станцій польської столиці. Реконструкції, проведені з нагоди футбольного Євро–2012, її обминули, і це, як розумієте, не надто позитивно вплинуло на естетичну привабливість цього залізничного вокзалу. Проте особливого «шарму» йому додає близьке сусідство із єдиним у Варшаві автовокзалом далекого сполучення, на який прибувають автобуси з України.
Обидва вокзали зрослися в одне ціле. Саме із цього конгломерату розпочинається для багатьох українців зустріч із Польщею. Грубо кажучи, я теж почав знайомство з нею із Варшави-Західної, адже всі інші рази я приїздив до Польщі автомобілем.
Не буду одразу узагальнювати, опишу свій досвід. Із Варшави-Західної мені із сім’єю після приїзду треба було дістатися в аеропорт у Модліні. Іду в касу, купую квитки. Отримую проїзні документи, на яких немає жодних атрибутів, звичних для української транспортної системи, тобто ані місця, ані номера вагона, ані номера потяга, ані платформи, звідки той потяг відправляється – зазначено тільки час. Я звернувся за поясненням до касирки. З віконечка, з погано прихованим роздратуванням, прозвучало: «Слухайте оголошення. Наступний!»
От і слухав… Коли оголосили, що потрібний потяг відходить із восьмої платформи, виявилося, що такої платформи немає! Тобто вона є, але за вокзалом. Спочатку треба подолати весь підземний перехід з виходами на шість платформ, вийти надвір і потім доріжкою, яка веде через колії, ще потрібно йти метрів 300. Як самі розумієте, далеко не всі пасажири знали, як туди добратися. Про цей маршрут ми дізналися у вокзального прибиральника. Перед цим запитували ще в кількох людей, але вони лише розводили руками…
Біг із валізою погано пристосованими для цього поверхнями закінчився передбачувано, тобто любуванням на те, як поїзд відходить за горизонт.
На щастя, квиток був дійсний протягом 75 хвилин. Стажерка Юлія в іншій касі, пошукавши інформацію у якихось своїх журналах руху поїздів, сказала, що ми встигаємо на ще один потяг, пояснила, на який нам сідати, коли він відходить і з якої платформи (велике їй дякую!). Оскільки до літака часу в нас було достатньо, ми встигли без проблем.
Зазначу: спілкування польською в мене не викликає жодних труднощів. Можу лише уявляти, з якими проблемами на вокзалі стикаються ті, хто нею не володіє. Та де там, мабуть, і не уявляю.
Другий раунд зустрічі з Варшавою-Західною відбувся через тиждень, на зворотному шляху. Як уже згадувалося, дощ змусив відмовитися нас від планів прогулятися містом. На вокзалі довелося провести кілька добрячих годин.
Тепер впало в око те, чого я, внаслідок надто короткого перебування, не помітив за першим разом. Сидів я недалечко від кас, тому мав змогу поспостерігати за чергою. Буду щирим: хоча й персонал номінально дотримувався коректності в поведінці і навіть деякі оголошення звучали українською, зверхність, а то й презирство до прибулих із-за східного кордону не приховати. І це було для мене принизливо.
Щоправда, українці по-своєму відплачують полякам: відверто кримінальними типами на вокзалі, яких там чимало, сміттям, котре вкидають не в потрібний контейнер або й узагалі поза урну, плювками на підлогу, недопалками, матом. І це теж було для мене принизливо.
Завдяки цьому Варшава-Західна перетворилася на бридкий заповідник у стилі дев’яностих. Зі всюдисущим брудом, паскудними запахами, шалманами, до яких гидко навіть заходити, відразливою атмосферою. Польсько-український варіант «Назад у минуле», здибанка двох цивілізацій.
Те, що прибиральниці на вокзалі працюють, не покладаючи рук, ситуацію не міняє. Мабуть, не в чистоті підлоги справа.
Анатолій ОЛІХ
Фото: Перехід на 8 перон станції Варшава-Західна. Panek/Wikimedia.org
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
