30 вересня в луцькому кінокомплексі «Multiplex» відбувся показ фільму «Мої дочки – корови» («Moje córki krowy»).
Трагікомедія Кінги Дембської – це зворушлива історія про прощання з батьками та складні стосунки між сестрами, розказана просто, життєво і навіть дотепно.
Любителів польського кіно знову зібрав Дискусійний кіноклуб «Плеограф», який був заснований у Луцьку в березні. Перед початком показу глядачів привітала консул Республіки Польща Тереза Хрущ, яка зауважила, що на першу зустріч після літніх канікул організатори обрали комедію, яка, незважаючи на те, що торкається складних тем, залишає на обличчі усмішку.
Зустріч традиційно провів Пьотр Стельмащук, співзасновник Дискусійного кіноклубу «Реверс», що діє в польському Холмі. Представляючи фільм режисери Кінги Дембської, він процитував колишню директорку Польського кіноінституту Магдалену Сроку, яка сказала, що «польське кіно – це жінка». Пьотр Стельмащук зауважив, що останніми роками представниці польської кіноіндустрії були дуже успішними. Він згадав, зокрема, останні нагороди Агнєшки Голланд та Катажини Адамек, а також заохотив до перегляду оригінальної британсько-польської стрічки «З любов’ю, Вінсент» («Twój Vincent», «Loving Vincent»), автором ідеї якої є польська режисерка Дорота Кобєля.
Пьотр Стельмащук зазначив, що робота над фільмом «Мої дочки – корови» «дозволила Кінзі Дембській справитися з емоціями, пов’язаними з прощанням зі своїми батьками». Хоча стрічка не зображає історію режисерки, вона містить кілька запозичень із її життя. Одне з них – це назва. Так, татові Дембської, як і батьку в її картині, траплялося часом напівжартом назвати своїх доньок коровами. Описуючи історію, Пьотр Стельмащук зауважив: «Фільм показує звичайну сім’ю, яка зазвичай є джерелом конфліктів, непорозумінь, давніх образ, але тоді, коли нам потрібна допомога, саме сім’я дає нам сил. Без зайвої сентиментальності, слізних сцен, дріб’язковості чи жалісливості Кінга демонструє справжній образ подій у родині, в якій помирають або хворіють батьки».
Дійсно, вже після перших кадрів фільм повністю поглинув глядачів. Зал нерідко вибухав сміхом, але частіше перегляд супроводжували сентиментальні усмішки – в цій універсальній історії, персонажах та діалогах дуже легко впізнати себе, своїх рідних чи друзів.
Після останніх субтитрів, які були оздоблені відеозаписами з дитинства режисерки, Пьотр Стельмащук звернув увагу глядачів на щирість представленої історії та позитивне послання, яке несе фільм. Він також зауважив, що Кінга Дембська часто у своїй творчості повертається до долі жінок. Зокрема, кінознавець згадав біографічну стрічку «Актриса» («Aktorka») про польську художницю Ельжбєту Чижевську, комедію «План Б» («Plan B») про трьох мешканок Варшави, історії яких нагадують, що завжди варто дбати про запасний вихід, а також останню роботу «Гуляєм, гуляєм» («Zabawa, zabawa»), яка, в свою чергу, розповідає про різні форми алкоголізму серед жінок та спроби позбутися залежності.
Дискусійний кіноклуб «Плеограф» було створено з ініціативи Генерального консульства Республіки Польща в Луцьку. Організаторами показів є студенти полоністики факультету філології та журналістики Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки та Мистецьке об’єднання «Стендаль».
Раніше в рамках Дискусійного кіноклубу в Луцьку відбулися покази фільмів «Хочеться жити» Мацея Пепшиці, «Боги» та «Найкращий» Лукаша Пальковського й «Птахи співають в Кіґалі» Йоаани Кос-Краузе та Кшиштофа Краузе.
Олена СЕМЕНЮК
