Я – молода полька, ровесниця України. До Луцька я приїхала на навчальну практику, і це – моя перша поїздка на Волинь.

Раніше я вже двічі була у Львові, відвідала також київський аеропорт і вокзали. Я мала нагоду взяти участь в українському Дні Незалежності, що змусило мене задуматися та написати ці нотатки. Отже, що я побачила в цій країні та її жителях? Пропоную Вашій увазі мої враження від України.

День Незалежності
Я вперше відзначала День Незалежності в іншій країні. Я звикла до військових парадів, богослужінь за Батьківщину, вручення нагород, ветеранів на вулицях, патріотичних пісень, біло-червоних прапорів, пафосу... В Україні все інакше, значно простіше. Мені здається, що жителі цієї країни більш спонтанно ставляться до питання незалежності, ніж поляки. Я була шокована, що «у цей день» люди масово одягають прекрасні народні вишиванки, виходять на вулиці, щоб разом провести час, беруть участь у розважальних заходах. Саме так, у розважальних заходах, а не в офіційних державних церемоніях. Проте я була здивована невеликою кількістю вивішених прапорів та... відчиненими магазинами і супермаркетами, чого неможливо навіть уявити в Польщі. Попри це, мої враження від українського Дня Незалежності дуже позитивні. Я зрозуміла, що національні свята не повинні зосереджуватися тільки на пам'яті про національне мучеництво та на історії. Іноді краще організувати салют. На честь Батьківщини!

Величезні простори
Подорож маршруткою з Києва до Луцька була для мене жахом. Умови досить зручні, приємні люди, але гектари степів викликали страх та відчай. Я з нетерпінням виглядала хоча б якусь будівлю, людину або тварину. Стадо корів чи невеличке село заспокоювали мене лише на мить. Українські степи дійсно красиві, але обтяжливі для людини із країни з більшою щільністю населення. Я не могла собі уявити, що у тісній Європі досі існують настільки великі невикористані території.

Села, мов музей під відкритим небом
Я кілька разів бувала в музеях під відкритим небом у Польщі, витрачаючи на це дорогоцінні злоті. В Україні я побачила живі музеї. Звичайно, є й сучасні села, але трапляються дерев'яні, побілені хати з барвистими візерунками. Вони виглядають дуже гарно, і, сподіваюсь, існуватимуть якнайдовше! У таких місцях простіше уявити собі сцени із «Хлопів».

Відсутність «чарівних слів»
Натовпи на вулиці, натовпи в магазині. Хтось підштовхнув тебе ліктем, хтось наступає на ногу. На жаль, я ані разу не почула слова «перепрошую», навіть, коли цього вимагали обставини. Натомість, на мої постійні «прошу», «дякую», «доброго дня», «до побачення», чи, власне, «перепрошую» багато людей реагували щонайменше здивуванням. Звичайно, не всім це притаманно.

Помічні і чесні люді
На жаль, у Польщі досі поширене переконання про те, що українці, щонайменше, нечесні. Мій досвід переконує, що воно не має нічого спільного з дійсністю. Багато людей просто на вулиці починають розмову зі мною, щоб заохотити до чогось, сказати щось приємне. А особливо радіють, якщо можуть мені чимось допомогти. Є багато прикладів. Наприклад, водій маршрутки, який дуже перейнявся, дізнавшись, що я сама приїхала з іншої країни і не знаю, як дістатися до готелю. Або чоловік, який, побачивши, що я фотографую євангелістську церкву, відкрив її спеціально для мене. Він впустив мене всередину та розповів про історію храму. Чи навіть покоївки з готелю, які називають мене «наша дівчина». Крім того, я досі не можу позбутися здивування від того, що 2 гривні, які передають у маршрутках з рук у руки, справді доходять до водія. У Польщі, ймовірно, вони зникли б у глибоких кишенях пасажирів.

Культура водіння
На жаль, культура водіння деяких українських водіїв бажає кращого. Від нечуваних швидкостей, порушення правил дорожнього руху, до беззмістовного натискання звукових сигналів. Ще ніхто не пропустив мене на пішохідному переході. Натомість одного разу я опинилася за крок до інфаркту: коли я переходила дорогу, увімкнулося зелене світло для автомобілів. Водій одразу натиснув на газ, не звертаючи уваги на пішоходів, яким лишалося кілька кроків до тротуару. На щастя, ми встигли втекти.

Мова
Незнання української – найбільш примітивне виправдання, яке вигадують поляки, щоб уникнути контактів зі східними сусідами. Я вивчаю російську і, на мій погляд, українська значно простіша та більш схожа на польську. Тут справді не потрібно придумувати велосипед. У мене є кілька знайомих українців у Луцьку та Львові, з якими я підтримую зв’язок. Я говорю польською, вони – українською, і в нас немає проблем у спілкуванні. Достатньо лише хотіти, але добре було б знати кирилицю.

Міф про дешеві продукти
У Польщі досі існує міф про дешеві продукти в Україні. «Обміняю злоті на гривні, поїду до Львова і закуплюсь так, що огого!» – чула я кілька разів. Доки ви купуєте «сувеніри», немає суттєвої різниці. Натомість справжню різницю в цінах помічаєш, якщо потрібно зняти квартиру, купити продукти та оплатити рахунки. Я була здивована, що на українському ринку ціни дещо вищі, ніж у Польщі, хоча заробітна плата значно менша. Тут дуже дорогі продукти. Але я бачу суттєву різницю також у цінах на одяг, прикраси, косметику та техніку. Це не рай для покупців. Хоча «корівки», халву та кілька інших продуктів можна придбати за невеликі кошти та насолоджуватися найкращим смаком.

Дині та кавуни
Дині та кавуни були завжди для мене одними з найбільш екзотичних фруктів, родом з Африки чи Південної Америки. Але ні! Ці фрукти можна знайти вже за східним кордоном! Вони недорогі, великі і смачні.

Елегантність і шик
Колись я чула думку одного німця, який вважав, що слов’янки завжди доглянуті і добре одягнені. Я сама переконалась у цьому, прогулюючись вулицями Львова, Києва та Луцька. Уявлення про українську бабу, загорнуту в хустку, давно відійшло у минуле. Цікаво, що українці переважно худі – до них ще не дійшла західна цивілізація fast-food...

Громадський транспорт
Виходжу на зупинку і під’їжджає маршрутка, за нею друга, третя – мені не потрібно довго чекати. Громадський транспорт в Україні дешевий, без розкладів, квитків, компостерів, контролерів чи проїзних квитків. Недоліком є те, що маршрутки не їздять вночі, і деякі транспортні засоби виглядають... ніби з музею.

Туризм кульгах
Україна зі своїми архітектурними пам'ятками і природою могла би впевнено брати участь у конкурсі на звання найбільш туристично привабливої держави. Багато поляків охоче відвідали би країну за східним кордоном. Однак, здається, що українці не використовують цього шансу. Відсутність транспортного сполучення з невеликими населеними пунктами, жахливий стан доріг, дорогі готелі з низькими стандартами, відсутність промоційних кампаній – ці фактори знеохочують туристів. Але все ще попереду. Луцьк уже почав роботу в цьому напрямку, створивши рік тому Центр туристичної інформації та послуг.

Аґнєшка БОНДЕР