На дев’ятий день Другої світової війни, 9 вересня 1939 року, німецька авіація почала бомбити місто Люблін. У результаті бомбардування загинуло біля тисячі жителів, а серед них один із провідних польських поетів ХХ століття Юзеф Чеховіч.

Юзеф Чеховіч народився 15 березня 1903 року в Любліні. Брав активну участь у літературному житті міста. Був редактором журналів, передусім літературних і дитячих, а також працював на Польському радіо, для якого писав радіопостановки. Варто також згадати, що після закінчення Вищих учительських курсів у Любліні та навчання в Інституті спеціальної педагогіки у Варшаві, він працював учителем у селі Слобудка на Віленщині, в школах у Володимирі-Волинському і Любліні, де виконував також обов’язки керівника спеціалізованої школи. Починаючи з 1933 року був пов’язаний із Варшавою.

Після початку Другої світової війни він повернувся до рідного міста разом з евакуйованими працівниками радіо. Повернувся до свого Любліна по смерть. Загинув під уламками кам’яниці під час бомбардування Любліна, всього за кількасот метрів від родинного дому в обставинах, що ілюзорно нагадують смерть ліричного героя у вірші «Жаль» («Żal») («я уражений бомбою в костельних лавах (...) я чорний хрестик на листах»). Про його трагічну смерть нагадує пам’ятник на площі Чеховіча в Любліні.

Поезія Чеховіча виражає емоції та тривоги покоління тридцятих років (катастрофізм) у ситуації зростаючої небезпеки з боку фашизму і загрози війни. Серед розмаїття поетичних напрямів він шукав власного способу вираження, використовуючи тональність народної поезії або наївний простий спосіб бачення світу очима дитини. У творчості Чеховіча співзвучні елементи пасторальні, ідилічні та катастрофічні. Першій тенденції відповідають вірші, присвячені рідному місту та його околицям.

Важливим етапом становлення Чеховіча як поета було його перебування на Волині. Це був щасливий період у його житті. Вальдемар Міхальскі, поет і літературний критик (народжений у Володимирі-Волинському), у 2003 році на лекції в Луцьку говорив: «Варто пригадати, що становлення Чеховіча як поета мало місце на Волині. Це відображено в його волинських віршах. Кілька років перебування на Волині молодого поета (йому було тоді 20-25 років) – це час накопичення спостережень, розвитку уяви, зачарування волинським пейзажем, природою, пограниччям мов, культур і релігій і, нарешті, динамічний тріумф щоденного досвіду молодості: «із насолодою свищу в червневий чад / скачу, верчуся, пульсую / 25 років» («Літо на Волині» / «Lato na Wołyniu»).

Волинські вірші Чеховіча становлять дуже важливий розділ його творчості. Волинь стала частиною його духовної вітчизни, до котрої він постійно, протягом років,повертався словом і пам’яттю: «під перлинним степом неба / коли ніч травнева / велич церкви / пливла у деревах / зірки стояли в ровах / паровози десь за станцією / відпочивали довго / вітерець ніс це і акацією / пахло над річкою / над Лугою» («Зітхання» / «Westchnienie»). Однак, найбільшою любов’ю Чеховіч обдаровував своє рідне місто.

Одним із найвідоміших і особистих творів Юзефа Чеховіча є «Поема про місто Люблін» / «Poemat o mieście Lublinie». Книга постала в 1934 році. До неї увійшли вірші, які можна віднайти в томі «Старі камені» / «Stare kamienie». Чеховіч вміло поєднав їх поетичною прозою. Як можна зробити висновок із записів, зроблених на полях, твір готувався як радіопостановка: «Мандрівнику, маєш товариша. Місяць в повні, срібний, далекий піде звідтіля за твоїми кроками. Поведе тебе до міста мертвих, де твої близькі лежать під валунами і дерном (...)». Проходимо вулицями наших сіл і міст, щоб дістатися до місць, де поховані наші предки. У цій подорожі ми самотні, але не самі. Нас завжди супроводжує і місяць, і вітер. Повертаємося до минулого, а наша подорож земна, наша мандрівка, разом із місяцем і вітром «до цвинтаря йдуть»... Магія це чи ілюзія? Хто на цій землі є справжнім мандрівником?

«Поема про місто Люблін» стала інспірацією для щорічних прогулянок по місцях, увічнених Чеховічем. Організатори, тобто Осередок Брама Ґродзька, від 2003 року надають учасникам можливість відчути незвичайні духовні переживання і пізнати місця, котрі існують насправді, і місця, котрі вже давно зникли з плану міста. Юзеф Чеховіч описує Люблін в одному зі спогадів: «Я виховувався в Любліні і пам’ятаю це місто з тих часів, коли баняста соборна церква пригнітала своїм тягарем підземелля монастиря Боніфратрів на Литовській площі (...)» («Про родинне місто в Любліні» / («OmieścierodzinnymwLublinie», [в] «Koń rydzy», Люблін, 1990).

Незважаючи на молодий вік, Чеховіч залишив після себе багату й унікальну спадщину. Варто познайомитися з його творчістю. Хтось скаже: «Складний той Чеховіч, такий неземний і фантастичний. Важко його зрозуміти». І помилятиметься. Бо в чому може полягати складність розуміння, наприклад такого показового поетичного образу для дітей як «Осінь»? Вбираємо його всіма відчуттями: «Шумів ліс, співав ліс, / губив золоте листя, / світило ясне сонечко / холодно і золотисто... / Рано туман в поле пішов, / вітер рвав його і студив; / опадали тяжкі грона калини і горобини.../ Усі сутінки мочив дощ, / плакав, тремтів на шибках... / І так гарно татко говорив: осінь грає на скрипці...»

Читаймо Чеховіча, і зрозуміємо, що він тільки хотів «...щоб «народне» означало «людське», щоби мова поетична, повна звучань і заклинань, тягнулася до мови магічної...».

Опр. Ядвіга ДЕМЧУК

На вежі тріпотів бляшаний півник
На іншій годинник наспівував
Мур хвиль і хмар потріскав
В золоті віконця:
Зірки, лампи.

«Поема про місто Люблін» (фрагмент)

Люблін над лугом присів
Сам був –
І тиша (…)

«Поема про місто Люблін» (фрагмент)