У різдвяні дні Товариство польської культури на Волині імені Еви Фелінської має подвійне свято – 26 грудня минає 216-та річниця від дня народження патронки товариства. Інтерес до цієї постаті зростає ще й тому, що у жовтні 2009 син Еви Фелінської Зигмунт був зарахований до лику святих.

Повага до людей – найбільша її чеснота

Ева Фелінська народилася у 1793 році у селі Узнога на території сучасної Білорусі, де провела дитячі та юнацькі роки. Походила з родини Вендорфів, предки яких носили прізвище Вєжба (Верба). Батько помер, коли Еві було 4 роки, і їй довелося довгий час жити у родичів. У неповних 18 років вийшла заміж і переїхала на Волинь. З чоловіком Герардом Фелінським мали шестеро дітей. Ева виконувала обов'язки дружини та матері, окрім того, брала активну участь у громадському житті. Належала до тих, хто вважав за честь ставитися з повагою до своїх підданих та слуг, допомагаючи їм в усьому.

Після смерті чоловіка у 1833 році, Ева Фелінська переїхала з дітьми до Кременця, ставши активним членом створеного Шимоном Конарським підпільного „Союзу польського народу”. Ева Фелінська відповідала за листування Конарського з мережею підпілля, вела кореспонденцію французькою мовою. Вона втілила у життя ідею Шимона Конарського про створення „Жіночого товариства” в організації, склала його статут, заснувала у Кременці школу для дівчаток з бідних родин, вчителями у якій працювали син і дочка Фелінської і вона особисто теж навчала дітей читати.

У підпільній організації Фелінська мала псевдонім „Скеля” (Skała) і підтвердила його, коли її арештували. На допитах, які відбувалися у Києві та Вільні, нікого не видала, переконуючи слідчих, що організація не займалася злочинною діяльністю. У 1839 році її вислали „на вечное жительство” до Сибіру – у Березов Тобольської губернії. Завдяки клопотанням друзів, Фелінська переїхала до Саратова, де її могли відвідати діти, вихованням яких у той час займалися родичі та друзі. У 1844 році їй дозволили повернутися у Воютин, де вона жила до 1859 року.

Жіночий погляд на епоху

Ще в засланні у 40-х роках ХІХ століття розпочала літературну діяльність. Першу спробу передати свої враження та роздуми у літературній формі зробила у статті „Думки”, яка була опублікована у „Петербурзькому тижневику” і отримала схвальні відгуки публіцистів та літературних критиків того часу. До найвідоміших її книг, видані у Вільні у 1853 році „Спогади про подорож у Сибір, перебування у Березові та Саратові” та у 1860 „Спогади життя”. Окрім того, Ева Фелінська – авторка побутових повістей та оповідань „Герсилія”, „Пан депутат”, „Племінниця та тітка”, „Помилка”. Твори Фелінської, у яких вона проявила яскравий талант етнографа, вважаються цінним джерелом для вивчення історії Волині, Литви та Білорусі.

Волинська сучасність Фелінської

Про Еву Фелінську в історії Волині, на жаль, існує небагато відомостей, але ті, що є, свідчать про її скромність та доброту.– Про неї ви ніде не знайдете маленького слова негативу, – розповідає краєзнавець Григорій Гуртовий, який уже протягом багатьох років по крупинках збирає інформацію про Еву Фелінську та її родину. – І зараз у Воютині про Фелінських говорять як про великіх предків, тих, хто оберігав це село.

У Торчинському народному історичному музеї краєзнавець зібрав свідчення про життя Фелінської на Волині. Тут зберігаються записи допитів Еви Фелінської, фотографії, копії та виписки з енциклопедій кінця ХІХ століття про Фелінських. Є навіть скриня Еви Фелінської, яку вона привезла із самого Сибіру, де відбувала заслання.

Відомо, що Ева Фелінська врятувала Шимона Конарського – польського мислителя, учасника повстання 1830-1831 років, одного із засновників організації „Молода Польща”. Про те, що йому загрожує арешт, Фелінська дізналася, коли російські жандарми уже їхали за ним. Їй вдалося на власному екіпажі вивезти Конарського спочатку до Луцька, а потім у село Лісове (нині – Маневицький район), де він деякий час переховувався.

На жаль, останки Фелінської не знайшли спокою на Волинській землі. Фелінська останні роки життя провела у Воютині, але похована була у селі Скірче, де знаходився костел та кладовище. За словами Григорія Гуртового, у ХХ столітті її гробниця у селі Скірче була перетворена на погріб, а останки самої Фелінської з неї викинуті.

Григорій Гуртовий, який пише книгу про Воютин і значну увагу приділяє в ній Еві Фелінській та її синові Зигмунту, розповів, що прізвище Фелінських з'явилося у його житті десь наприкінці 70-х – початку 80-х років.

– Почув від білорусів, що у селі Узнога, є музей мешканки Воютина. Після того посилав запити у Білорусь, у Литву, звідти присилали книги Еви Фелінської. У них вона описувала своє дитинство, навчання у школі, напевно, мала чи медичні навики, чи медичну освіту, тому що у описах йдеться про те, що вона допомагала своїм підданим у лікуванні, толерантно ставилася до людей. Ева Фелінська знала кілька європейських мов. Енциклопедичний словник Брокгауза і Ефрона назвав Еву Фелінську з дому Вендорфів однією з видатних жінок XIX століття.

Наталія ДЕНИСЮК

P.S.: Є щось магічне в тому, що, як і Ева Фелінська, дослідник її життя Григорій Гуртовий, народився 26 грудня. Колектив редакції газети „Волинський монітор” щиро вітає ювіляра і зичить багато сил, здоров'я та натхнення ще не один рік розкривати нам таємниці історії Волині.