Коли редакція «Волинського монітора» вирішила розмістити на своїх шпальтах оголошення про початок акції «Пам’ятаймо вересень 1939», то навіть гадки не мала, що зустріч із минулим може бути такою зворушливою.
Здавалося б, за давністю часу тема війни 1939 року вже вичерпала своє емоційне наповнення і перейшла у спокійне русло історичних досліджень, а титанічна робота, виконана Йосипом Ващуком, охопила всі волинські «людські» джерела. Протягом багатьох років ця прекрасна і чесна Людина, виконуючи роль дослідника-аматора, рятувала від забуття пам'ять про наших земляків – волинян, що були воїнами Війська Польського.
Робота, яку він виконував, була особливо небезпечною, з огляду на політичну складову цієї тематики. Радянська влада намагалася витерти з новітньої історії «польський період» Волині. Жовніри Війська Польського, ще тоді живі, були для кремлівських ідеологів невигідними свідками реалізації пакту Молотова-Ріббентропа. Пам’ять про учасників оборонної війни 1939 року не тільки проти німців, але й проти росіян, так званих перших совєтів, була своєрідним табу в багатьох волинських родинах.
І тому, коли в редакцію почали надходити дзвінки та «мейли», ми зрозуміли, що майже нічого не знаємо про людський «механізм» пам’яті. «Моя бабуся розповідала…», «Маємо «знимки» діда у військовій формі…», «Улани, піхота, сапери…», «Мій дідусь, мій прадід». Пропонують фотографії, пожовклі документи, довідки, виписки.
Але нічого не буває ціннішого, ніж безпосередня розмова. Недавно до нашої редакції завітала Марія Прус, яка прочитала оголошення і прийшла поділитися споминами про свого дідуся, Міхея Єфремовича Дем’янчука. Про нього вона знає з розповідей своєї мами та бабусі Анастасії Дем’янчук.
Із 1939 року про Міхея Дем᾽янчука не було жодної звістки. Але в жовтні 1946 року до бабусі пані Марії приїхав однополчанин дідуся Міхея і розповів у подробицях про його загибель у перші дні війни.
Однополчанин також передав родині від Міхея гроші та його фотокартку у військовій формі. Це все, що залишилося від дідуся пані Марії. Ніяких листів чи документів з адресою військової частини. Також невідомо, де його поховали.
Пані Марія пам’ятає, що дружині загиблого Міхея, Анастасії Дем’янчук, завжди докоряли, що її чоловік загинув за Польщу. Колись 9 травня, на День Перемоги, у клуб запросили солдатських вдів, щоб вручити якісь дешеві хусточки. Так ось, виявилося, що бабусі Анастасії така хусточка «нє полагаєтся». «Не та вона вдова», – заявив місцевий можновладець.
– Бабусі довго це боліло, – пригадувала пані Марія, внучка полеглого воїна Війська Польського, волинянина Міхея Єфремовича Дем᾽янчука.
Валентин ВАКОЛЮК