24-25 вересня 2013 року в будинку Сенату Республіки Польща відбулася конференція «Польські ЗМІ на Сході». Цю зустріч організували сенатська Комісія з питань еміграції та зв’язку з поляками за кордоном у співпраці з Фондом «Свобода і демократія» та Студіум Східної Європи Варшавського університету. У конференції, в ході якої продовжили обговорювати тематику, що піднімалась у травні цього року, взяли участь видавці та редактори польських ЗМІ з України, Білорусі, Литви та Латвії.

У 1990-2012 роках коштами на підтримку польської діаспори та поляків за кордоном розпоряджався Сенат. Із 2012 року це завдання взяло на себе Міністерство закордонних справ РП. Останні півтора року були дуже складним періодом для польських середовищ на Сході. Польські ЗМІ, з огляду на свою специфіку, потрапили у скрутну ситуацію. Редакції були змушені значно обмежити свою діяльність. Деякі видання були ліквідовані, а їх редакційні колективи розсіялися.

В останній день конференції редактори та видавці польських східних ЗМІ створили Федерацію польських ЗМІ на Сході. Новостворена організація дозволить збільшити ефективність діяльності для покращення становища польських ЗМІ на Сході і буде «серйозним партнером для розмов з усіма державними польськими установами, що займаються підтримкою поляків на Сході».

Під час конференції сенатор Барбара Борис-Дамєнцка, член Комісії з питань еміграції та зв’язку з поляками за кордоном, люб’язно погодилася дати інтерв’ю редакції «Волинського монітора».

– Пані сенатор, прошу розповісти про свою професійну і громадську біографію читачам «Волинського монітора» …

– Я – випускниця Вищої державної кіношколи в Лодзі, за освітою режисер театру і телебачення. Протягом 45 років працювала на державному телебаченні режисером і постановником, а протягом останніх п’яти із цих 45 років керувала командою державного телебачення. Протягом 11 років я також виконувала обов’язки директора одного з «найбільш варшавських» театрів – Театру «Сирена».

– Що було вирішальним у тому, що Вас делегували на сенаторську посаду?

– Телевізійне і театральне середовище вважало, що проблема культури мені настільки близька, що я могла би ширше зайнятися цією темою, беручи участь у виборах до парламенту.

Перед прийняттям рішення, я брала до уваги особистий та громадський фактори. Я вирішила, що можу присвятити себе громадській та публічній діяльності, оскільки все своє життя співпрацювала з неурядовими організаціями, які займалися різною проблематикою, наприклад, допомогою дітям з особливими потребами, голодуючим дітям чи підтримкою самотніх бездомних матерів. Я подумала, що прогромадська діяльність у Сенаті буде мені також близька. У 2007 році я боролася за мандат сенатора від Варшави та отримала понад 600 тисяч голосів. Це максимальна кількість голосів, яку може отримати від виборців індивідуальний кандидат у Польщі. Таким чином, завдяки довірі людей, я стала сенатором, який від першої каденції, адже нині обрана вдруге, працює для нашого суспільства. Працюю в Комісії еміграції та зв’язку з поляками за кордоном, є заступником голови цієї комісії, а також паралельно працюю в Комісії культури та засобів масової інформації. Таким чином моє минуле пов’язане із сучасністю.

– Як Ви оцінюєте значення польських ЗМІ на Сході?

– Існування польських ЗМІ у Східній Європі дуже важливе для підтримки польськості, перш за все, для поляків, що живуть поза сучасними кордонами Польщі. Різниця між людьми, які емігрували з Польщі в пошуку кращих умов життя, та вами, тобто тими, хто живе на своїй землі, дуже велика. Ви там народилися, там народилися ваші предки, це землі, на яких ви господарювали, будували села, містечка, палаци і лише в результаті Другої світової війни вас відрізало від нас рішення про встановлення державних кордонів. Ялта вирішила, що кордони будуть розташовані так, а не інакше. Але ви – у себе вдома. Це дуже важливо. І тому ми тут, у Польщі, більшою мірою вважаємо, що наші обов’язки значно більші щодо країн Східної Європи, де, на додаток, найбільше поляків. Я вважаю, що ЗМІ відіграють роль містка між тими, хто лишився і створив родини на своїх землях, де обидві державності переймають одна від одної культуру, права, закони, обов’язки. Водночас ви повинні бути містком, що дозволить підтримати зв’язок із Польщею. Важливо все: польська мова та її підтримка, польська історія, яка сягає за кордони Польщі і тісно пов’язана з Кресами, питання культури та її підтримки. Важлива також проблема певного почуття приналежності до польського народу, щоб ви могли в собі це почуття підтримувати, дбати про нього, і щоб це почуття було взаємним. Немає значення, чи поляк живе тут, чи там. Він лишається поляком та належить до польського народу. ЗМІ мусять цю єдність і польськість підтримувати й заохочувати по обидві сторони кордону. Це ваше найважливіше завдання.

– Часом можна почути закиди про те, що зміст наших східних газет походить з XIX століття, а тому на це шкода часу та коштів...

– Думаю, що формулювання, які можна почути про те, що все це застаріле і з XIX століття, не мають підстав. Загальнолюдська комунікація на земній кулі змінюється у блискавичному темпі. Колись ми звикали до мобільних телефонів, потім до Інтернету, facebook, twitter, а сьогодні говоримо: Господи, як же ж це полегшує життя. Коли не було таких зручностей, ми займалися чудовим епістолярним мистецтвом, писали листи, і все це жило. Сьогодні ж ми маємо можливість спілкуватися все швидше, можемо створювати Інтернет-портали, які діють так само, як і паперові газети. Натомість є певні речі, котрі повинні приносити людині задоволення, яких не можна в неї забрати. Я обожнюю звук перегортання сторінок газети чи книги і ніколи від нього не відмовлюсь. Запах газетного паперу, факт, що це друковане слово, що я сама особисто це читаю, подумки чи вголос, має величезне значення. Читаючи книги, ми зберігаємо мову. Тому потрібно дітям уголос читати книги. Не можна просто тримати когось біля екрана комп’ютера, тому що це не та безпосередність, зв’язок, якого неможливо передати словами, який з’являється за допомогою контакту з живою мовою.

– Чи Ви не вважаєте, що потрібно реанімувати давно забуті поняття, такі як вірність Батьківщині, національна приналежність чи патріотизм?

– Це певні моральні принципи, яких кожен повинен дотримуватися. Те, чи ми їх маємо, залежить від наших батьків, дідусів і цілої родини. Можна сказати, що, не читаючи газет і книжок, можна мати почуття патріотизму та зв’язку з країною, тому що воно передається з молоком матері. Таке виховання – важке і важливе завдання родини. Однак нікому не можна насильно нічого нав’язувати, вдиратися до його душі й серця, тому що кожен має інший рівень вразливості.

– Чи у Вас немає відчуття, що ми занадто перевантажені щоденною інформацією?

– Кожен прилад має кнопку, яка дозволяє його вимкнути. Якщо хтось уважає, що отримує забагато інформації, може вимкнути телевізор, комп’ютер чи радіо. Може сказати собі, що сьогодні не читатиме газет, тому що всі пишуть про одне і те ж. Це наш вибір. Але, щоб ми не вимикали засобів масової інформації, вони повинні все, що хочуть до нас донести, подати в добрій, ретельній, чесній, порядній та привабливій формі, водночас дбаючи про красу та правильність мови.

– І це завдання східних ЗМІ…

– Не лише східних, усіх ЗМІ.

– Що Ви думаєте про сучасне фінансування полонійних ЗМІ. Як Ви оцінюєте сучасний стан?

– На мою думку, це було невдале рішення. Я голосувала проти передачі коштів (МЗС, - ред.), але в демократичній країні обирає більшість, а не меншість. Думаю, що цю проблему можна вирішити й усі незручності, неефективність чи навіть погляди Міністерства закордонних справ на тему того, що важливіше і що потрібно в першу чергу фінансувати, вдасться змінити. Я вважаю, що конференція такого типу, яка нині відбувається в Сенаті, повинна пройти у стінах МЗС. Думаю, що ви повинні вимагати від Міністерства закордонних справ організації зустрічі зі ЗМІ та вимагати пояснень на тему медійної політики, яку веде МЗС. Сенат уважає, що навіть найменші газети, призначені для 200-300 читачів, потрібно підтримувати, тому що такі маленькі громади сприймаються нами як родини, з якими не можна втрачати зв’язку. Це міністерство сьогодні повинно бути господарем цієї зустрічі та органом, котрий має обов’язок розповісти, яку політику стосовно ЗМІ на Сході планує вести.

– Дякуємо Вам за слова підтримки. Ми відчуваємо свою потрібність і повинні бути більш вимогливими до себе.

– Я намагаюсь давати інтерв’ю різним східним ЗМІ, у яких сильно підкреслюю їхні потреби.

Розмовляв Валентин ВАКОЛЮК