Битва під Варшавою в серпні 1920 р. була не тільки кульмінаційним моментом польсько-більшовицької війни, але й однією з вирішальних подій в історії Європи та світу загалом.
Британський дипломат, лорд Едгар-Вінсент Д’Абернон, безпосередній свідок тих подій, у своїй книзі «Вісімнадцята вирішальна битва в історії світу» підкреслив, що поляки врятували тоді західну цивілізацію від фанатичної тиранії совєтів. На жаль, цей факт відсутній в історичній свідомості мешканців європейських країн.
Більшовики на чолі з Володимиром Леніном після захоплення влади в Росії намагалися експортувати революцію до Європи. Перший марш на Захід почався вже наприкінці 1918 р., коли після поразки Німеччини в Першій світовій війні Червона армія розпочала наступ на землі України, Білорусі та Прибалтики, з яких відступили окупаційні німецькі війська. Головною перешкодою на її шляху стала Польща, яка щойно відновила незалежність. Польсько-більшовицька війна почалася в січні 1919 р.
У березні 1919 р. у Москві заснували Комуністичний інтернаціонал (Комінтерн) – орган для контролю за комуністичними партіями в 32 країнах світу, знаряддя політики більшовицької Росії. Влітку 1919 р. очільник Комінтерну Григорій Зінов’єв заявив: «Можна з усією впевненістю сказати: уже через рік уся Європа буде комуністичною, а боротьба за комунізм перенесеться до Америки, а може, й до Азії та інших частин світу».
Проте передусім більшовикам потрібно було справитися з внутрішнім ворогом – «білими» росіянами, якими командував генерал Антон Денікін. Це дозволило полякам здобути в 1919 р. землі, що належали Речі Посполитій перед поділами, які відбулися у XVIII ст.: Вільно, Мінськ і більшу частину Білорусі. Більшовики, щоб стримати наступ Денікіна на Москву, змушені були укласти перемир’я на польському фронті. Взимку 1920 р. вони висунули пропозиції щодо укладення миру з Польщею, розраховуючи на пропагандистський ефект – введення в оману громадської думки у світі. А в цей час тривали підготовка до наступу і концентрація частин Червоної армії в районі Смоленська.
Головнокомандувач Війська Польського Юзеф Пілсудський вирішив зробити крок на випередження. 21 квітня 1920 р. у Варшаві був підписаний союз між Польщею та Українською Народною Республікою, яка також боролася з більшовиками за збереження незалежності. Польсько-український наступ дозволив тимчасово відвоювати Київ, але вже через місяць ворог підтягнув сили з російської глибинки і союзники змушені були відступати. Головний наступ Червоної армії розпочався в Білорусі 4 липня 1920 р. Командувач Західного фронту Михайло Тухачевський наказав своїм солдатам: «Бійці робітничої революції, скеруйте свої погляди на захід. На заході вирішується доля світової революції. Через труп білої Польщі лежить шлях до світової пожежі».
Військо Польське не могло стримати переважаючих сил ворога, тому змушене було відступати. Польські підрозділи весь час відступали на захід, але не дозволили себе оточити й розбити, зберігаючи свою боєздатність. У момент смертельної небезпеки розпочалася величезна мобілізація суспільства, в якій велику роль відіграла Католицька Церква. На заклик вступити у військо відгукнулися понад 100 тис. добровольців, серед них – 30 тис. мешканців Варшави.
Одночасно польський уряд шукав допомогу за кордоном. Прем’єр-міністр Великобританії Девід Ллойд Джордж замість допомоги запропонував лише посередництво в переговорах із більшовиками, які вимагали передати владу польським комуністам. Краще повела себе Франція, пропонуючи поставку великої кількості зброї та боєприпасів. Усю серйозність ситуації розумів Папа Бенедикт XV, який у листі від 5 серпня написав: «Зараз у небезпеці не тільки національний суверенітет Польщі – цілій Європі загрожує жахіття нової війни».
Москва в рамках великої пропагандистської акції під девізом «Руки геть від Радянської Росії» мобілізувала проти Польщі комуністичні партії та ліві профспілки в усій Європі. Залізничники в Німеччині та Чехословаччині блокували згадані вище поставки зброї та боєприпасів у Польщу. Уряди обох цих держав таємно сприяли більшовикам. Єдиний безпечний шлях для поставок вів через Румунію.
Червона армія з політичних міркувань вела наступ на двох різних напрямах, що стало однією з причин пізнішої поразки більшовиків. Західний фронт ішов на захід, на Варшаву, маючи на меті прорватися до Німеччини. Натомість Південно-Західний фронт рухався на південний захід, щоб перейти Карпати та розпочати революцію в Угорщині й Чехословаччині.
Між частинами, що вели наступ на Варшаву, і тими, що рухалися через Львів у напрямку Карпат, сформувалася велика прогалина, в якій перебували слабкі більшовицькі підрозділи. Цим вирішив скористатися Юзеф Пілсудський, вдаряючи з півдня по тилах більшовиків, котрі йшли на Варшаву. Польський наступ, який розпочався 16 серпня 1920 р., змусив війська Тухачевського панічно відступати. Через десять днів ворог, втративши 25 тис. убитими та 66 тис. полоненими, був розбитий. 12 жовтня в Ризі було укладене перемир’я, яке завершило війну. Незалежність польської держави вдалося відстояти.
Варшавська битва була першою поразкою радянської імперії зла, завдяки чому історія світу формувалася інакше, ніж того хотів Ленін. Невдовзі після своєї поразки під Варшавою лідер більшовиків визнав: «Польська війна була найважливішим поворотним моментом не тільки в політиці Радянської Росії, але й у світовій політиці. […] Там, у Європі, можна було все взяти. Але Пілсудський і його поляки завдали гігантську, нечувану поразку світовій революції».
Ярослав ШАРЕК, голова Інституту національної пам’яті Польщі
Автор фото: unknown-anonymous, CC0
Текст публікується одночасно в польському щомісячнику «Wszystko Co Najważniejsze» в рамках проєкту «Opowiadamy Polskę światu», реалізованого Інститутом нових медій спільно з Інститутом національної пам’яті Польщі.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
