Гутянські оповіді: Поліціянти і злочинці
Статті

Часи після Першої світової та польсько-більшовицької воєн були неспокійними, проте цікавими. Повсюдний доступ до зброї і зруйнований у часи війни бар’єр людяності сприяли бандитським нальотам.

Злочинці в Гуті Степанській та в навколишніх селах ділилися на тимчасових і рецидивістів. Одні конфліктували із законом час від часу, а для інших злочини були буденністю.

У всій Польщі були відомі «подвиги» бандитів з-під Пшеворська, поляків Бика і Дубини, які розписувала тодішня преса. Поміж Деражним, Цуманню і Чорторийськом буйствували дві грабіжницьких банди Орла і Хоми, українців із-під Дюксина. Під Гуту вони, однак, боялися підходити через добре організований Стрілецький cоюз, який у ті неспокійні часи видавав своїм членам зброю на зберігання додому. Тож у стані готовності постійно перебували кілька десятків стрільців, які підтримували чотирьох поліціянтів у місцевому відділку.

Територія поліцейської дільниці в Гуті Степанській охоплювала польські села та колонії, це був оазис спокою. Сусідні дільниці – Степань, Великий Стидин, Холоневичі, Антонівка і Рафалівка – мали нелегке життя, адже там домінувала українська стихія, для якої польський поліціянт був уособленням зла і символом утиску. Поліція там боролася з розкрадачами лісу та націоналістичними організаціями українців і євреїв, які мали антипольський характер.

Комендант відділку в Гуті мав багато клопотів зі своїми тимчасовими. Тижня не проходило без нового арештанта в камері під відділком, із яким невідомо було що робити. Натомість усі знали, що арештованого повинні утримувати родичі, годувати, поїти, одягти, що часто було досить проблематичним, якщо арештант походив із далекого села або був із бідняків. Треба було брати до уваги, що за традицією родичі при нагоді годували також поліціянтів. Ну, щоби допитували не суворо і потім не висунули тяжких звинувачень. Тож арештант сидів тиждень-два, а то й навіть три, а далі треба було його випускати, щоб уступити місце новому.

Так було і з чоловіком відомої в Гуті Янки Савицької, котру він підпалив разом із коханцем у домі, орендованому під магазин. Дім згорів, коханці, попри закриті віконниці, змогли якось утекти на несказанне розчарування чоловіка. Янка, походивши кілька днів, упросила коменданта, щоб той випустив чоловіка. У рапорті службовець записав, що будинок загорівся від гасової лампи, і звільнив його. Той після звільнення зібрав свої речі і виїхав. Янка швиденько знайшла собі нового коханця, непогано забезпеченого.

Подібне було з Луціяном Бжозовським із Вирки. Той, у свою чергу, піддавшись вмовлянням єврея з Рафалівки, купив у нього плащ за останньою модою – двобортний тренчкот із габардину. Проблема полягала в тому, що в нього не було грошей. Щоби роздобути кошти на чергову кредитну сплату, він змушений був красти. Через це по стрісі заліз на дах Граціяна Бжозовського в Седлищі, зробив діру в соломі і зліз на горище, щоб набрати зерна з діжок. Все пройшло майже добре – мішка збіжжя вистачило на чергову сплату. Проте Луціян забув забрати плаща, якого зняв і залишив біля обкраденого дому. Поліція без жодних проблем знайшла злодія. Через кілька днів його теж випустили. Єврей забрав плащ, а раніше принесені йому продукти і збіжжя порахував як відсотки. Луціян пішов на роботу в Янову Долину, де в кар’єрі заробив не лише на плащ, а й на велосипед. У селі за ним закріпилося прізвисько Габардин.

Громада жила за старими правилами. Кожен знав своє місце, мав бути людиною, тоді можна була розраховувати на відповідне ставлення, попри свої вади і періодичні конфлікти із законом. Однак сталася жахлива річ: несподівано захворіла мала донька коменданта і швидко померла. Дружина цілими днями плакала над виготовленим із кремового мармуру надгробком. Лікарі наказали негайно покинути Гуту. Так вони і зробили. Комендант із дружиною виїхали, із ними зі сльозами на очах прощалося все село. Проте ніхто не запам’ятав їхнього прізвища.

Злочинців і звичайних спокійних жителів охопив страх: що тепер буде? Настали часи коменданта Токарека – людини рішучої, на вигляд суворої, а в душі лагідної, із життєвою філософією, яку він прищеплював своїм підвладним: «Карати так, щоби покараний кланявся вам на дорозі». Комендант завоював повагу і послух до такої міри, що одним реченням затримував чотирьох рослих і плечистих братів Бобрів, синів Миколая з Виробок, які приходили в Гуту лише для того, аби з місцевими побити хлопців із сусідніх сіл. Комендант наказував їм іти під арешт і вони йшли. Це було неймовірно.

Huta 263 1

Токарек – комендант поліції в Гуті Степанській. Фото з архіву Едварда Квятковського

Huta 263 2

Поліціянт з Гути. Фото з архіву Едварда Квятковського

Одного вечора у відділок прибув на санях гонець. Біля відділку містилася службова квартира коменданта, так само було й при школі, де жив її керівник, і при пошті. Гонець стривоженим голосом просив про негайне втручання в сусідній Омелянці: хоч вона й підпорядковувалася поліції з Великого Стидина, але це було надто далеко, а справа була невідкладна.

У домі Ципріяна Горошкевича відбувалася карнавальна вечірка. Коли забава була в розпалі й гостей розважали сільські музики, до великої зали, яку збудували, щоб здати її в оренду школі, увійшов Ян Савицький. Посередині зали він поставив крісло, сів на нього і, погрожуючи музикантам револьвером, заборонив грати далі й заявив: «Сьогодні танців не буде». Справа була в дівчині, яка не відповіла взаємністю на його почуття. Ян був високим, сильним і відважним холостяком після армії, нікого в селі не боявся. Тут йшлося навіть не про його силу, а про численних родичів, на яких він міг покластися. У самій лише Гуті нараховувалося 34 сім’ї Савицьких, а зачепити їх, то ніби всадити дрючка в мурашник.

Huta 263 5

Савіцький. Фото з архіву Едварда Квятковського

Huta 263 4

Савіцькі з Гути, 1938 р. Фото з архіву Едварда Квятковського

Тож усі чекали на прибуття поліціянтів, які приїхали на двох санях. Двері відчинилися і з’явився Токарек із шоломом на голові і радомським маузером у руках. Це не злякало Яна, який сказав: «Коменданте, нога через поріг і ти труп». Комендант застиг, а потім ступив назад, сказавши: «Зараз тобі буде не до сміху: твій батько приїде, я послав за ним. Я знаю, що ти за зіллячко». У залі запала цілковита тиша. Всі знали, що Ян із великою повагою ставився до батьків. Прибули нарешті сани з батьком. Розмова із сином була ввічлива й тиха, батько говорив без гніву, а син так само спокійно йому відповідав. Ніхто не чув, про що вони говорили. За хвилину батько підійшов до коменданта і повідомив: «Коменданте, якщо мій син сказав, що забави не буде, то не буде. Мене він не послухає, тільки матір би послухав, але дружина вже спить і я не буду її будити. Скажи, коменданте, о котрій годині він має бути в арештантській?» «О дев’ятій», – відказав Токарек і поліціянти поїхали. Ян тиждень сидів у камері, на лихо комендантові, бо абсолютно цим не переймався і не було змоги на нього якось вплинути. Аж врешті Яна випустили, адже арештований підпадав не під гутянську юрисдикцію, а під стидинську. До того ж люди просили його випустити. То що було робити?

Під час оборони Гути Степанської від бандерівців Ян із братами мужньо воював у 1-му секторі. Коли вони йшли на передову, то батько сказав синам: «Синочки, відступати немає куди». А Янеку наказав: «Пильнуй братів». І благословив їх. Від матері вони отримали скапулярії, освячені в Казимирці, які, як ми віримо, бережуть від нещасть.

Після війни сім’я займалася сільським господарством. Комуністи зарахували їх до куркулів і трактували як ворогів. У часи першого секретаря партії Гєрека вони зайнялися вирощуванням курей. Проте пашу тоді відпускали лімітовано. Для покірних нічого не бракувало, а Савицькі її не отримали і десятки тисяч курей через це подохли. Проте Савицькі не піддалися, зараз вони заможні бізнесмени і чудово собі радять.

Щодо доль інших гутян, пов’язаних із поліцією та післявоєнною кар’єрою, додам, що вони зі своєї землі пішли голі й босі, у важкі часи не мали нічого. Нова комуністична влада, попри жорстокість та поневолення, давала таким, як вони, шанс на соціальний розвиток. У нових кордонах, де Польща закінчувалася на Бузі, населення було налаштоване антикомуністично. Вцілілі гутяни мали інші почуття, у своїй більшості вони не боролися з новою владою, їм було вже досить війни. Вони пішли вчитися, бо бачили в цьому своє майбутнє. З колишньої парафії Гута Степанська вийшли 2 генерали, 14 полковників і десятки офіцерів армії та міліції. Іншою темою є цивільна сфера, де гутяни також займали важливі посади.

Такі ось долі гутян.

Huta 263 3

Щепан Горошкевич стоїть на місці, де починалася Омелянка

Януш ГОРОШКЕВИЧ

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

ГУТЯНСЬКІ ОПОВІДІ: ОБОРОНА ГУТИ СТЕПАНСЬКОЇ

ГУТЯНСЬКІ ОПОВІДІ: АЗОР – СОБАКА ПЬОТРА БЖОЗОВСЬКОГО ІЗ СЕДЛИСЬКА

ГУТЯНСЬКІ ОПОВІДІ: ЕПІДЕМІЇ, ЩО СПУСТОШУВАЛИ ВОЛИНЬ

ГУТЯНСЬКІ ОПОВІДІ: КОВТУН У ВОЛОССІ

ГУТЯНСЬКІ ОПОВІДІ: ВОРОЖБА ЦИГАНКИ

ГУТЯНСЬКІ ОПОВІДІ: ВІЙНА, СОЛДАТИ І ЗЛОЩАСНІ ГРОШІ

ГУТЯНСЬКІ ОПОВІДІ: ЗА НИМИ ПРИЇХАЛИ ВНОЧІ

Схожі публікації
Вийшов 18-й номер «Волинського монітора»
Події
Запрошуємо Вас на шпальти сьогоднішнього номера «Волинського монітора». У ньому ми пишемо, зокрема, про освячення костелу у Дзвинячці, Ядвігу Гуславську з Кременця та її спогади, поляціянта зі Здовбиці Владислава Михальського та польсько-українську співпрацю в рамках різних проєктів.
29 вересня 2022
Інфолінія для біженців з України, охочих навчатися в польських закладах освіти
Статті
Фундація «Польський центр міжнародної допомоги» разом з ЮНІСЕФ та Міністерством освіти і науки Польщі започаткували телефонну лінію для біженців з України – учнів, студентів та їхніх батьків і опікунів.
27 вересня 2022
Полоністи запрошують на олімпіаду
Конкурси
Волинський національний університет імені Лесі Українки та фундація «EDUNOWA» запрошують студентів-полоністів з усієї України до участі в IV студентській олімпіаді знань про Польщу «Луцькі діалоги з польською культурою – 2022».
27 вересня 2022
Школа при ТПК імені Тадеуша Костюшка починає новий рік
Події
Літні канікули для учнів суботньо-недільної школи при Товаристві польської культури імені Тадеуша Костюшка промайнули у приємних клопотах. Вони відпочивали в мовному таборі в Замлинні та брали участь у заходах, організованих партнерами ТПК у Замості, Мокреліпю та Ломжі.
26 вересня 2022
Голова Волинської ОВА зустрівся з люблінським воєводою. Говорили про кордон і біженців
Події
Голова Волинської обласної військової адміністрації Юрій Погуляйко обговорив із люблінським воєводою Лехом Справкою ситуацію на українсько-польському кордоні, допомогу українським біженцям та подальшу співпрацю між регіонами.
23 вересня 2022
ABC польської культури: Скандалісти в мистецтві
Статті
Митці завжди шукали нових засобів художнього вираження, цікавіших форм та сфер, у яких могли би торувати шляхи, приводячи своїх глядачів у невідоме або викликаючи в них неоднозначні емоції. Такі маніпуляції відомі світові вже багато років.
23 вересня 2022
Поляки допомогли обладнати бомбосховища для волинських учнів
Події
«Агенція регіонального розвитку Прибужжя» завершила реалізацію проєкту «Підтримка цивільного українського населення, яке проживає в Польщі та у Волинській області».
22 вересня 2022
Полоністки з Луцька пройшлися слідами легенд Люблінщини
Події
Студентки-полоністки з Луцька взяли участь у реалізації проєкту польської Національної агенції академічного обміну (NAWA) «Слідами легенд люблінського краю».
22 вересня 2022
Родинні історії: «Ми тут народилися і тут поховані наші батьки»
Статті
Аліна Маслікова з Товариства польської культури на Волині імені Еви Фелінської походить із польської родини, що в міжвоєнний період проживала на білорусько-литовсько-польському прикордонні. До Луцька вона переїхала зі своїм чоловіком у 80-х рр.
22 вересня 2022