У Луцьку 24 листопада відбулася презентація українського перекладу книги Ґжеґожа Мотики «Від волинської різанини до операції «Вісла».

 

Український переклад книги Ґжеґожа Мотики з’явився в 2013 році у видавництві «Дух і літера» за підтримки Посольства РП в Україні. У Польщі вона побачила світ у 2011 році.

 

– Я знаю, які емоції викликає ця книга, особливо тут, на Волині, – сказала Анна Кузьма, Радник Посольства РП в Україні. – Ми в посольстві, з огляду на дискусії та конфлікт пам’яті між нашими націями, вирішили, що потрібна розмова, яка спиратиметься на фактаж. Ґжеґож Мотика – це історик, який роками сидить, розглядає, вивчає архіви в Польщі, Україні, а також у Росії. Він є одним із найкращих спеціалістів у тому періоді історії, який у нас викликає найбільше емоцій. На нашу думку, ця книга дозволить почати нам розмовляти.

 

Кілька слів про книгу сказав модератор зустрічі, перекладач Андрій Павлишин. Він, зокрема, зазначив, що її хронологічні рамки охоплюють 1943-1947 роки. Проте вона містить трохи ширший матеріал. Ґжеґож Мотика починає свою розповідь з українсько-польської війни за Галичину і Волинь в 1918-1919 роках. Пише також про ОУН та інтегральний націоналізм, на якому було збудовано багато політичних рішень цієї організації.

 

Автор на початку зустрічі зазначив, що намагався написати цю книгу перш за все як історик, а також як людина, що співчуває жертвам, незалежно від того, ким вони були:

 

– У цій книзі я ділю польсько-український конфлікт 1943-1947 років на два дуже різні періоди. Перший – 1943-1945 роки, другий – 1945-1947 роки. У першому періоді стороною, яка динамічно впливала на розвиток подій, була ОУН (б) і УПА, у другому найважливішим «режисером» подій була комуністична влада, як радянські комуністи, так і польські.

 

Ґжеґож Мотика додав, що в цій роботі він показує перебіг тодішніх подій, а також процес прийняття рішень та наводить документальні свідчення того, що саме керівництво ОУН (б) й УПА приймало відповідні рішення. Він цитує також найважливіших керівників ОУН і УПА, які на цю тему висловлювалися.

 

– Згідно з бандерівським планом, ОУН (б) і УПА всіх поляків на Волині засудили до смерті, натомість зі Східної Галичини вони хотіли їх вигнати під страхом смерті. Ця акція тривала від лютого 1943 року до травня 1945 року. В її результаті загинуло майже 100 тис. поляків. Я показую також реакцію на діяльність ОУН (б) і УПА польського підпілля, в тому числі й польські спроби помсти, які часто стосувалися цивільного українського населення. Окремий розділ присвячено подіям на Люблінщині, де польські відплатні акції мали особливо кривавий характер.

 

У другому періоді, як зазначив Ґжеґож Мотика, згідно з волею Сталіна, вирішено, що всі поляки з Волині та Східної Галичини повинні виїхати до Польщі, у свою чергу всі українці з території сьогоднішньої Польщі повинні виїхати в Україну. Із Західної України виїхало майже 800 тис. поляків, з Польщі – майже 500 тис. українців. Як говорить автор, переселення в обох випадках мало примусовий характер. Додає, що в цьому контексті говорить про сталінські етнічні чистки. Наступним етапом цього конфлікту була акція «Вісла».

 

– Лише наприкінці книги я розмірковую, як назвати ці події та злочини. Пишу там, що я вважаю геноцидом, що волинським злочином, а що комуністичним злочином. Пишу також про сучасний польсько-український конфлікт пам’яті. Мені здається, що єдиним способом подолати такий конфлікт є чесна розмова, що спирається на факти та документи, а не розмова, що полягає в дискредитації і відкиданні думки другої сторони, – сказав Ґжеґож Мотика і попросив, щоб присутні дискутували з тим, що в цій книзі є, а не з уявленнями про те, що в ній є.

 

Після цього прохання дійсно прозвучали переважно емоційні питання, що стосувалися не стільки книги, як кількості жертв, кордонів між Польщею та Україною, а навіть долі рейхскомісара України Еріха Коха, який був позбавлений волі та сидів у польській в’язниці. Питання істориків стосувалися причин конфлікту, методології підрахунку кількості жертв, того, хто керував волинською акцією. З’явилися також питання, чи історик, проводячи дослідження, повинен забувати про свою національну приналежність і про свої погляди та як написати таку історію, якою вона була насправді, а не історію для власного вжитку, для захисту польського чи українського народу.

 

У зустрічі взяли участь представники Посольства РП в Україні, Генерального консульства РП у Луцьку, органів місцевої влади, польських національних організацій із Волинської та Рівненської області, Братства ветеранів ОУН-УПА, історики та журналісти.

 

Наприкінці зустрічі Ґжеґож Мотика сказав: «Коли я їду не тільки до Луцька, але й узагалі в Україну, мене завжди супроводжує надія на те, що колись доживу до такого моменту, що, приїжджаючи до України, я не перетну кордону Європейського Союзу.

 

Наталя ДЕНИСЮК