9-го лютого цього року минуло 60 років з дня смерті єпископа Адольфа Петра Шельонжека, останнього ординарія Луцької дієцезії перед радянською агресією.
В ході урочистого відзначення цієї дати, 14 лютого в луцькому кафедральному соборі Святих Апостолів Петра і Павла була відправлена Свята заупокійна Меса, яку очолив Його Високопреосвященство Архієпископ Іван Юркович, Апостольський Нунцій в Україні. Перед Літургією викладач Люблінського Католицького Університету, д-р габ. Володимир Осадчий виголосив реферат «Луцька дієцезія та її пастир, єпископ Адольф Петро Шельонжек», у якій експонував біографію єпископа Шельонжека на фоні політичних та релігійних реалій того часу, а також змалював їхній історичний контекст.
В урочистостях брали участь римо-католицькі ієрархи: Владика Броніслав Бернацький – ординарій Одесько-Сімферопольської дієцезії, Владика Мар’ян Бучек – ординарій Харківсько-Запорізької дієцезії, Владика Віталій Скомаровський – єпископ-помічник Києво-Житомирської дієцезії та господар – Владика Маркіян Трофим’як, ординарій Луцької дієцезії. Греко-Католицьку Церкву представив о. Роман Бегей, Мітрофорний Протоієрей Луцького Екзархату.
У проповіді Владика Маркіян підкреслив, що єпископ Шельонжек був призначений ординарієм Луцької дієцезії в дуже складний час. На північному сході з’явився новий кордон, котрий відокремив від дієцезії велику кількість парафій, що опинилися під радянською окупацією. У 1939 році цей кордон перемістився дальше на захід і захопив усю дієцезію. Нова (радянська) влада почала з того, що виселила єпископа з його резиденції. Розпочалися репресії проти духовенства. 23 червня 1941 року НКВД провело масове знищення в’язнів луцької в’язниці, що знаходилася у колишньому монастирі сестер бригіток. Тоді загинули понад чотири тисячі людей. У тому ж році розпочалася німецька окупація, що не покращило ситуації навіть незважаючи на те, що єпископ вислав на східні терени України декількох священиків.
Найбільш трагічним для Луцької дієцезії став 1943 рік. Лише в неділю 11 липня 1943 року одночасно здійснено напад на понад 160 місцевостей, внаслідок чого загинули тисячі римо-католиків, а також було вбито 21 священика.
У 1944 році повернулася радянська влада. У 1945 році єпископа Шельонжека було заарештовано, а у 1946 році, завдяки втручанню Апостольського Престолу, його було звільнено та депортовано до Польщі, де він і помер 9 лютого 1950 року.
Владика Маркіян наголосив на незламній вірі та вірності єпископа Адольфа Петра Шельонжека, а також священиків Луцької дієцезії, котрі, вірні своєму покликанню, незважаючи на всі переслідування, служили Господу Богу та Церкві. Сьогоднішнє відродження церковного життя в Україні – це плоди їхнього подвигу.
Владика також згадав про священиків Луцької дієцезії – Антонія Хоміцького, Владислава Буковінського, Броніслава Джепецького, Адольфа Кукурузінського, Юзефа Кучинського, Андрія Гладисєвіча, котрі пройшли через геєну сталінських таборів та попри це до кінця вірно служили Церкві.
На закінчення проповіді владика Маркіян повторив, що ми – їхні спадкоємці, що ми – їхні діти.
В'ячеслав КРИШТАЛЬ
