Католицький цвинтар у Кисилині кілька останніх років прибирали волонтери з Польщі, зокрема поліціянти та члени товариства «Волинський мотоциклетний рейд». Зараз естафету від них перебрали українські волонтери.

До Другої світової війни в Кисилині, містечку з багатою історією, писемні згадки про яке з’являються ще в першій половині XV ст., разом проживали люди різних національностей. Мешкали тут, як можна довідатися зі збережених спогадів, у майже рівній пропорції українці, поляки та євреї – близько по 60 сімей кожної національності. Так було до 1939 р.

Історія місцевої юдейської громади закінчилася 15 серпня 1942 р., коли було ліквідовано кисилинське гетто. Від багатовікової присутності євреїв на цих землях залишився меморіал на місці розстрілу й обгороджена територія кладовища, на якому не збереглося жоднісінької мацеви.

Для кисилинських поляків такою трагічною датою стала неділя 11 липня 1943 р., коли підрозділи Української повстанської армії, оточивши костел і монастир Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії, вбили, за різними оцінками, від 60 до 90 поляків. Німими свідками цієї трагедії залишилися руїни костелу, братська могила поблизу, а також чимале католицьке кладовище, на якому впродовж кількасот років польська громада ховала своїх померлих.

Цвинтар, за яким нікому було доглядати, поступово заріс чагарниками і деревами. Вандали влізли чи не в кожен склеп, зруйнували частину пам’ятників, другу частину не пожалів час. Уціліло небагато надгробків. Сільська громада, яка скоротилася втричі, не має змоги прибирати велетенський за площею некрополь. Останні роки цим займалися, зокрема, катовицькі поліціянти, які у 2019 р. взяли кисилинський цвинтар під почесний патронат, і члени товариства «Волинський мотоциклетний рейд» із волонтерами з Рівного. Зараз, під час відкритої фази російської агресії проти України, коли поляки надали гостинний притулок мільйонам українських біженців, переважно жінок і дітей, цей обов’язок перебрали на себе українці.

20 травня близько десяти луцьких волонтерів упорядкували частину кисилинського кладовища. Організаторами акції виступили волинський генеалог і краєзнавець Артур Альошин і члени туристичного клубу в Луцьку «Хорс». Оскільки тоді була п’ятниця, тобто робочий день, частина охочих до акції долучитися не змогла, тому наступний виїзд організатори запланували на суботу. Цього разу в прибиранні взяли участь уже близько 20 волонтерів. Не тільки з Луцька – історик Іван Чорний, наприклад, приїхав із Володимира.

Роботи було багато. Територія густо заросла інвазійною рослиною, сумахом, але боротися з нею порівняно просто. Набагато важче позбутися «рідних» ясенів, вишень, бузини, аличі та акацій. У хащах траплялися понівечені нагробки, майже всі склепи проламані та розграбовані. В частині з них були уламки домовин і розкидані кістки.

На території кладовища збереглися відносно цілими всього кілька надгробків. На одному з них, датованому 1872 р., Артур Альошин показав клеймо з написом «Р. С. Любовецький, вул. Дзіка, 68 у Варшаві». Краєзнавець розповів, що фірма, яка виготовила цей пам’ятник, і досі діє.

Робота була в розпалі, коли на цвинтар завітали кілька місцевих чоловіків та один поляк. Юрій Ковальчук, Затурцівський сільський голова, представив нам Яцека Томашевського, жителя польського Пшасниша, який привіз у село гуманітарну допомогу. Про те, що волонтери прибиратимуть кладовище, вони не знали. Візит представників сільської влади на цвинтар не був запланований.

Сільський голова розповів, що Яцек Томашевський привіз для всіх дітей дошкільного віку, які є в громаді, а це 237 осіб у 12 дошкільних закладах, подарунки. Акцію він організував із нагоди Міжнародного дня захисту дітей, який відзначають 1 червня. «Глибока подяка від нашої громади пану Яцеку і його дружині Єві, а також у їхніх особах усьому польському народові, адже ми сьогодні розуміємо, наскільки Польща підтримує Україну і наскільки важлива для нас ця підтримка. Це дійсно братський народ, якому ми в цей час багато чим зобов’язані», – подякував Юрій Ковальчук.

Яцек Томашевський в останні місяці часто приїжджає в Україну з допомогою. Сказав: «Уже третя сторінка в паспорті від 24 лютого заповнена печатками». Проте в Кисилині він уперше. До цього їздив до Харкова та інших міст на сході. За його словами, у Пшасниші, в якому мешкають близько 17 тис. осіб, зараз проживають близько пів тисячі українських переселенців. На запитання, як у Польщі реагують на те, що українці прибирають польські кладовища на Волині, відповів, що не знав про це і те, що він побачив, його дуже вразило.

Одним з ініціаторів і організаторів акції є Артур Альошин – генеалог, історик, краєзнавець. Він зі своїми друзями прибирав кладовище і 20, і 28 травня.

«Ще рік тому я хотів поїхати сюди, планував, але не склалося. А цього року побачив, як масово українці прибирають цвинтарі, і вирішив: головне – почати організовувати, а люди знайдуться. Покликав своїх друзів і ще дав оголошення в інтернеті. Якщо коротко, то ось так усе і склалося. Чому я тут? Тому що я волинянин, це моя батьківщина. І мої предки, українці, жили тут у Кисилині до 1900 р.», – відповів на запитання про свої мотиви.

Оксана Корсун, керівниця туристичного клубу «Хорс», розповіла: «Ідея виникла якось сама по собі кілька тижнів тому. Ми, туристи, під час війни не можемо дозволити собі просто мандрувати, а весь вільний час присвячуємо волонтерству, зокрема ми виготовляли джгути та їздили садити ліс у Київську область. Під час розмови з колегою ми якось зачепили тему недостойної поведінки деяких наших співгромадян у Польщі. І він каже: «Нам іще вибачатися за них доведеться». Я йому відповіла: «То вже розпочинаймо вибачатися, в себе під носом, поряд. А ще краще не вибачатися, а щось добре зробити». Ми знаємо, що поляки дуже трепетно відносяться до свого культурного спадку, до своїх предків. Так і виникла ідея поїхати поприбирати на кладовищі».

Потім, за словами Оксани, той колега запропонував поїхати на цвинтар на її батьківщині, звідки її предки, в околицю Затурець. А колежанка показала оголошення Артура Альошина в інтернеті, де він шукав охочих прибирати кладовище в Кисилині.

Познайомилися і вже через добу, 20 травня, спільно працювали на цвинтарі. Побачили, що робота вдається. Також зорієнтувалися, як треба організовуватися, що потрібно для ефективнішої співпраці. На другий раз, 28 травня, туристи прибули вже більшою громадою, захопили із запасом інструмент: сокири, пилки, секатори та бензопилу. Площа, яку очистили, була набагато більшою, ніж тижнем раніше.

«Це все на знак вдячності нашому чудовому сусідньому народу, який допомагає нам у цю важку хвилину», – підсумувала Оксана.

Як виявилося, попереднього дня, тобто 27 травня, Оксана Корсун була в іншому селі – теж прибирала цвинтар. «Я розмовляла з Аллою Ревуцькою, працівницею Торчинської громади, з якою ми колись ходили разом у похід на байдарках. Вона запросила мене взяти участь в акції прибирання кладовища в селі Скірче. Це було ввечері, а вже наступного ранку ми з подругою були там, працювали», – розповіла співрозмовниця.

Місцева громада у Скірчі вже кілька років прибирає католицьке кладовище. Про це мало знають, адже ініціатори не дають оголошень в інтернеті, громада справляється власними силами. За словами Оксани Корсун, цьогоріч скірчанський цвинтар прибирали близько 50 осіб.

«Торік ми приїжджали до Кисилина, досліджували витоки Турії, Стоходу, відпочивали. Місце дуже сподобалося. Чому ми зараз приїхали сюди? Щоби показати свою вдячність. Допомога поляків просто фантастична. Хотілося би просто теж допомогти їм, хоч таким чином», – поділилися Олександр Країло і Світлана Долгальова, чоловік і дружина, турклубівці з Луцька.

Роботи було зроблено дійсно багато, але велика територія залишилася невпорядкованою. Учасники не виключають, що приїдуть у Кисилин іще раз. На завершення Артур Альошин провів невеличку екскурсію містечком, а гостинний панотець Іван прийняв учасників прибирання у старовинній Свято-Михайлівській церкві.

Текст і фото: Анатолій Оліх