Життєві обставини спонукали мене взяти ручку в руки та аркуш паперу, щоб висловити свою думку та написати власну історію. Історію громадянина України – держави, яка переживає найважчий історичний період на зламі епохальних змін не тільки для країни, а й для всього людства.

У недалекому і тоді ще порівняно спокійному 2017 р., проживаючи в Баштанці Миколаївської області та досліджуючи історію своїх пращурів в архіві у Хмельницькому, я знайшов інформацію, що мій дідусь по батьковій лінії Йосип Войцехов був поляком.

Для мене це було потрясінням. Мій батько ніколи не обмовився і словом, що ми маємо польське коріння. Причина полягала в тому, що мій дідусь Йосип був репресований і розстріляний радянською владою у 1937 р. за те, що за національністю був поляком, а за віросповіданням – римо-католиком. Згідно з архівними даними, мій дідусь говорив, що радянська влада не від Бога.

Тільки у 2017 р. я зрозумів, чому мій батько Петро та бабуся Стася, дружина мого дідуся Йосипа, ніколи, підкреслюю, ніколи не обмовилися навіть словом, що дідусь Йосип був поляком і що його репресували. Не говорили тому, що не довіряли радянській владі.

Тоді я прийняв одне з важливих у своєму житті рішень: у пам’ять про свого дідуся Йосипа для відновлення історичної справедливості пройти шлях для отримання документального підтвердження, що я його нащадок і мої діти за національністю – поляки.

Провівши моніторинг інтернет-ресурсів, я зрозумів, що для підтвердження польських коренів мені необхідно отримати Карту поляка. Але для цього, згідно з польським законодавством, необхідно було виконати деякі умови, одна з яких – знання польської мови, культури та звичаїв.

У Баштанці не було можливості вивчати польську мову, тому я знову переглянув інтернет-ресурси і на сайтах генеральних консульств Польщі в Україні знайшов інформацію про польські організації та школи в Україні. Щоб зв’язатися з представниками польських організацій, я почав здійснювати телефонні дзвінки. З розумінням сприйняв моє прохання голова Надзбручанського товариства польської культури та мови Ян Пєйко. Перше, що він запитав: чи я відчуваю себе поляком. Я відповів: «Так». Тоді він сказав мені: «Мій обов’язок – тобі допомогти». І надав безоплатну допомогу у вивчені польської мови, культури та звичаїв польського народу. Пан Ян допоміг мені також заповнити анкету, пояснив, які документи необхідно подати в консульство. Приязно поставилася до мого прохання і Галина Сокальська з Берестечка, голова місцевого підвідділу Товариства польської культури на Волині імені Еви Фелінської. Вона допомогла у вивчені польської мови моїй дочці Олені та сину Янові.

У листопаді 2017 р. відбулася співбесіда в Генеральному консульстві Республіки Польща в Одесі. Консул доброзичливо та водночас вимогливо проводив інтерв’ю з дотриманням усіх процедур, передбачених польським законодавством про Карту поляка. Мої діти також пройшли співбесіду в Генеральному консульстві Республіки Польща в Одесі й отримали Карти поляка. Завдяки цьому моя дочка Олена одержала можливість навчатися в Польщі і зараз є студенткою Вроцлавської політехніки.

Пройшов час і 24 лютого 2022 р. почалася повномасштабна війна Росії проти України. Значну територію нашої країни охопив вогонь, до багатьох населених пунктів прилетіли російські ракети, бомби та снаряди. На мою рідну Баштанщину Миколаївської області 1 березня 2022 р. заповзли чисельні колони рашистської орди, знищуючи все на своєму шляху.

Костел Божого Милосердя в Баштанці, знищений росіянами. 1 березня 2022 р.

Історія повторилася. В далекому 1937 р. російські більшовики, які окупували Україну, здійснювали терор щодо людей, які проживали на цій землі. Мого дідуся Йосипа за те, що був поляком, українця за те, що був українцем, і представників інших національностей, які проживали в Україні, знищували за те, що вони працювали на своїй від Бога родючій землі до сьомого поту.

24 лютого цього року нащадки російських більшовиків знову вторглися на нашу українську землю. Всьому світу відомо: те, що творять рашисти, – це геноцид українського народу. Мені, нащадку мого дідуся Йосипа, довелося відчути та зрозуміти те, що творила радянська влада в ті далекі часи.

Коли я шукав порятунку для своєї сім’ї, доля знову звела мене з Яном Пєйком, який прихистив нас у своєму домі. Це дійсно людина щирої душі, яка із хвилюванням зрозуміла, в якій ситуації опинилася моя родина. На сторінках видання «Волинський монітор» хочу висловити йому щирі слова подяки.

Володимир Войцехов та Ян Пєйко

Володимир Войцехов
Фото: Ян Войцехов