«Це кладовище ми практично вибороли в лісу», – говорить Мацей Данцевич, коментуючи отримання фундацією «Свобода і демократія» дозволу на проведення пошуку місця поховання жертв злочину в селі Пужники колишнього Тернопільського воєводства.

«У червні 2022 р. після погодження з польським Міністерством культури і національної спадщини наша фундація звернулася через Посольство Республіки Польща в Україні до українського Міністерства культури з проханням надати дозвіл на пошукові роботи. 2 листопада ми отримали цю згоду через Міністерство зовнішніх справ Польщі», – зазначає Мацей Данцевич, віцеголова правління фундації «Свобода і демократія».

Село Пужники колишнього Тернопільського воєводства, майже всі мешканці якого були поляками, перед Другою світовою війною нараховувало близько 800 жителів. Улітку 1944 р. ці землі зайняли радянські війська. У ніч із 13 на 14 лютого курінь УПА вбив у Пужниках близько 100 поляків, передусім жінок і дітей. Їхні останки поховали на сільському цвинтарі. Після закінчення війни всіх уцілілих поляків вивезли на так звані Повернені землі, переважно до села Немисловіце в Опольському воєводстві, а ще через кілька років совєти повністю розібрали Пужники. Територія, де були будинки й обійстя, зараз стала полем і формально належить до села Садове, яке до 1946 р. носило назву Новосілка-Коропецька. Цвинтар, на якому поховали жертв злочину, поступово перетворювався в ліс.

Як інформує Мацей Данцевич, упорядкування кладовища в Пужниках триває кілька років. Його проводять харцери Лодзької хоругви Союзу польського харцерства та харцери загону «Волинь». Вони вирізають дерева й кущі. Завдяки їхнім старанням вдалося врятувати кілька нагробків і хрестів та встановити огорожу.

«Із 2007 р. я працював у Раді охорони пам’яті боїв і мучеництва, потім у Міністерстві культури і національної спадщини РП. Займався воєнними цвинтарями і не тільки ними. Був у різних населених пунктах в Україні, зокрема в Пужниках. Я познайомився з колишніми мешканцями цього села, які зараз проживають в Опольському воєводстві. Під нашим патронатом вони вшанували жертв цього злочину – 12 липня 2015 р. у Немисловіцах відкрили пам’ятник убитим жителям Пужників», – розповідає Мацей Данцевич.

Пам’ятник встановили за поданням колишніх жителів села у співпраці з місцевим парохом, отцем Яном Двожаком, який теж має кресові корені – його родина походить зі Станіславова (зараз Івано-Франківськ). Епітафія на пам’ятнику говорить: «Пам’яті жителів села Пужники в Бучацькому повіті, які втратили життя в результаті погрому 12–13 лютого 1945 р., та інших поляків зі Східних Кресів, полеглих, убитих і закатованих у 1939–1945 рр., близькі яких прибули на Сілезьку землю і тут знайшли собі дім».

Саме у процесі підготовки до відкриття пам’ятника виникла ідея зайнятися колишнім кладовищем у Пужниках. За справу взялася фундація «Свобода і демократія».

«Це кладовище ми практично вибороли в лісу. За ці роки воно заросло кущами й деревами. Останнім часом харцери за допомоги жителів Садового звільняли його від хащів. Поляків у Садовому немає, там живуть тільки українці. Завдяки харцерам ми налагодили добрі відносини з місцевою владою, будемо цю співпрацю продовжувати. На початку відкритої фази російсько-української війни ми організували збір допомоги серед колишніх жителів Пужників і передали її до Садового», – продовжує співрозмовник.

На запитання, коли відбуватимуться археологічно-пошукові роботи Мацей Данцевич відповідає: «Зараз ми займаємося підготовкою. Можливо, ще цього року вдасться провести перший виїзд. Згідно з українським законодавством, ми повинні співпрацювати з українською компанією, яка може проводити такі роботи. Ми шукаємо її».

На думку Мацея Данцевича, кількість похованих у масовій могилі на цьому кладовищі може становити від 50 до 100 осіб: «Відомі імена та прізвища 70 жертв цього нападу. Це дані, зафіксовані сім’ями, які вижили. За спогадами свідків, у Пужниках дислокувалася німецька частина. Німці облаштовували польовий шпиталь і викопали велику яму, в якій мали ховати померлих. Проте в червні 1944 р. після швидкого наступу радянської армії німці відступили й не встигли скористатися цим ровом. У лютому 1945 р. у ньому поховали поляків».

«Як розповідають свідки, їх радше не хоронили, а складали в цю могилу в простирадлах одне біля одного. Частина людей, які мали таку можливість, старалися поховати своїх убитих рідних біля сімейних могил на кладовищі. Тому в цій масовій могилі може бути менше осіб, ніж убито. Проте зима того року була дуже сувора. Важко було викопати індивідуальну яму, тож загиблих ховали переважно там, на місці, з думкою, щоб через пів року повернутися і зробити як треба. Але цього не сталося», – говорить Мацей Данцевич.

Фундація «Свобода і демократія» має відповідний досвід у проведенні пошукових робіт – знайдені раніше останки солдатів, полеглих у Битві в Янівських лісах (вересень 1939 р.), поховали на кладовищі в Мостиськах.

«Коли ситуація в Україні нормалізується, ми хочемо отримати згоду на пошуки солдатів Вересневої кампанії 1939 р. Не виключено, що будемо теж шукати могили жертв УПА. Може, зближення польського та українського народів призведе до іншого ставлення в цьому взаємно важкому для нас питанні. Думаю, московська рука однозначно намагатиметься нас знову розсварити, але ми повинні просувати цю тему. В будь-якому разі, перший переломний за кілька років дозвіл уже є», – зазначає віцеголова фундації «Свобода і демократія».

Анатолій Оліх

Фото: Facebook-сторінки Stowarzyszenie Wołyński Rajd Motocyklowy і Nowosiółka Koropiecka i Puźniki – Nasze Dziedzictwo; puzniki.pl