«Сьогодні ти не підеш до школи. Війна! Росія напала на Україну!» – сказала мама вранці 24 лютого. В її очах – страх і тривога про те, що з нами буде. Схвильовані розмови батьків і нарешті рішення: втікаємо!

Я покинула свою школу, колектив «Акцент», у якому танцювала і здобувала призи, подруг, однокласників… Автомобіль батьків, завантажений найпотрібнішими речами, довге, повне сліз прощання з бабусею й вирушаємо в дорогу. До Польщі, куди прямують мільйони моїх співвітчизників. Проїхавши багато годин, ми опинилися в цій незнайомій нам доти країні. Турбота, яку до нас проявили вже на кордоні, давала надію, що ми потрапили до добрих людей. Так і було. Невдовзі ми оселилися в невеликому селі Кринки у Свєнтокшиському воєводстві. Там я пішла до школи. Але ходила до неї недовго, бо через два місяці батьки знайшли квартиру на третьому поверсі 11-поверхового будинку в Стараховіце.

Це вже втретє за той рік я поміняла школу. Я стала ученицею 3-С класу в Загальноосвітній школі імені Сірих шеренг. Я не була першою українкою у своєму класі, адже тут уже два місяця навчалися Поліна з Умані та Влада з Кременчука. Однокласниці й однокласники прийняли мене сердечно, а я все краще розуміла, що говорять мені однолітки та пані Гражина, моя вихователька. Я швидко опанувала польську і почала користуватися шкільною бібліотекою. Я читала польські книжки і це мені дуже подобалося. Наприкінці навчального року, крім табеля з відмінною характеристикою, я отримала грамоти як зразкова учениця і як найактивніша читачка. Наш сусід, мій новий польський дідусь Збишек, сказав, що пишається мною, бо, хоч усього чотири місяці вчу польську мову, стала єдиною в школі українською ученицею, яка отримала нагороду за читання. Він пообіцяв мені й моїм подружкам-українкам, що канікули будуть цікавими і дозволять забути про страшну війну в моїй країні.

Прийшовши до батьків, дідусь Збишек озвучив пропозиції кількаденних екскурсій, які допомогли профінансувати його друзі. Перші дні канікул ми з Поліною з Умані та Софією і Машею з Новомосковська провели в Закопаному та Кракові. Я ознайомилася з частинкою польської історії, легендами, зробила дуже багато знімків. Потім була Варшава. До нашої невеликої групи приєдналася Тоня, яка разом із мамою і братом утекла з обстрілюваного Нікополя. Столиця Польщі справила на нас велике враження, ми дізналися про долі дітей-учасників Варшавського повстання, а ще годували білок у королівському парку в Лазєнках.

Три літні дні ми провели в Криниці, Мушині та словацькому місті Стара Любовня. Ми відвідали чудовий Сандомєж, кілька разів були в Кельце, мандрували Свєнтокшиськими горами, оглянули замки в Хенцінах, Ілжі та Нідзіці.

Я успішно взяла участь у кількох конкурсах та фестивалях у Кельце, Воліні та Свідниці, а разом із дванадцятьма українськими однолітками, які проживають у Стараховіце, ми підготували двогодинний концерт із нагоди Дня Незалежності України.

Та й після канікул у мене немає часу нудьгувати: я танцюю в танцювально-театральному ансамблі «Плеяда», відвідую заняття в Державному художньому осередку, стараюся брати активну участь у житті школи та міста. Адже зараз мій дім тут. І я почуваюся в ньому дедалі краще.

Маргарита Лазукіна
Дніпро–Стараховіце
Фото надав Збігнев Левінський