Маріанна Бжозовська – голова фундації «EduSen» та вчителька польської мови в Ірландії, ініціаторка зустрічі 50 вчителів польської мови в Дубліні, яка відбулася 21–24 листопада. Сьогодні ми розмовляємо з нею про проєкт «Полонійні ініціативи на Зеленому острові», реалізація якого добігає кінця.

– Пані Маріанно, раніше ви викладали в Польській школі «SEN» у Дубліні. Чим займаєтеся зараз?

– Після повернення до Польщі ми разом із Люциною Бзовською та Аліною Годлевською заснували фундацію зі схожою назвою – «EduSen». Я досі працюю з молоддю, організовуючи для неї різні проєкти, а також із полонійними вчителями, які мені дуже близькі. Я сама колись була вчителькою польської мови, тому зараз, перебуваючи в Польщі, хочу підтримати цю спільноту.

– Розкажіть, будь ласка, про проєкт, реалізація якого нині завершується.

– Проєкт має назву «Полонійні ініціативи на Зеленому острові». Його фінансує Інститут розвитку польської мови з бюджету Міністерства національної освіти РП.

– Якими були основні завдання цього проєкту?

– Передусім ми хотіли залучити до взаємодії польських учителів, які працюють за кордоном, зустрітися з ними наживо, особливо після складного періоду пандемії. Це потреба, про яку вони часто мені говорили. Ми також хотіли передати знання про програмування мови та методи активізації. Для директорів підготували ідеї щодо управління полонійними закладами та представили різноманітні рішення. Зустріч стількох професіоналів в одному місці – це завжди чудова можливість обмінятися досвідом та ідеями.

– 50 учасників – це багато як для тренінгу, але мало, якщо йдеться про весь світ. Як відбирали учасників?

– Ми розіслали інформацію тим, хто є в нашій базі, а це аж 6 тис. осіб. Пріоритет мали ті, хто подав заявку першим, за винятком учителів, які раніше в листах інформували нас про готовність узяти участь у проєкті.

– Звідки приїхали педагоги?

– Вони прибули з багатьох країн, зокрема з Угорщини, Латвії, Литви, Німеччини, Італії, Іспанії, Нідерландів, України, США, Канади, Ірландії, Бельгії, Великої Британії, Ісландії та Швеції.

– Що найбільше здивувало вас як ініціаторку проєкту?

– Як організаторку – величезна кількість документації, пов’язаної з відшкодуванням коштів авіаперельотів (сміється). А як координаторку і викладачку мене вразило те, як група зінтегрувалася. Той факт, що учасники організували прощання зі спікерами та написали для них пісню на завершення тренінгу, свідчить про неймовірну взаємодію. Також мене приємно здивувало, що люди були готові прилетіти здалеку, а ще відкритість та дружелюбність учасників – ці риси, на жаль, не завжди такі очевидні.

– Особливо зацікавили учасників запрошені фахівці. Хто виступав на тренінгу?

– Нашими спікерами були Ельжбета Лавчис – терапевтка, логопедка, фахівчиня з двомовності та авторка щоденників, які люблять діти, Люцина Бзовська – голова товариства «KLANZA» з Богатині, спеціалістка у сфері методів активізації в роботі з дітьми, Аліна Годлевська – фахівчиня з раннього навчання читати, а також Агнєшка Качмарчик – авторка методичних тренінгів та дисків із піснями для дітей, яка проводить свої майстеркласи з неймовірною енергією та харизмою.

Усі ці люди дуже добре доповнюють один одного і разом вони показали нам під час тренінгу, як навчатися граючись, адже коли ми отримуємо задоволення від навчання, то швидше запам’ятовуємо інформацію. І це було найважливішою метою цього проєкту.

– Із чим мали поїхати учасники?

– Із напнутими вітрилами, тому що їм це дуже потрібно, з новою енергією та ентузіазмом для виконання своєї роботи. Знаю з досвіду, що після таких зустрічей більше хочеться – і діяти, і хотіти загалом. Полонійні вчителі часто працюють по шість днів на тиждень. Нам важливо було не лише передати знання, але й забезпечити учасникам можливість відпочити, незважаючи на інтенсивні заняття. Особливо нам хотілося дати цю можливість учителям з України, щоб вони могли змінити обстановку й перепочити хоча би протягом цих чотирьох днів.

– Новий вітер у вітрила мала дати Польська школа «SEN» у Дубліні. Чому саме вона?

– Я вважаю, що це зразкова полонійна школа, яка активно діє завдяки відданості своїх учителів і місцевої громади. Вона використовує всі можливості для отримання фінансування. Активно працює, пропонуючи багато інтеграційних заходів для учнів, учителів та батьків. Наприклад, вони організовують так звану виїзну раду. Цей досвід повинен використати кожен директор школи. Це дводенна інтеграційна поїздка для вчителів на початку кожного навчального року. В цей час вони можуть працювати над плануванням заходів та проєктів на новий навчальний рік, а ще взаємодіяти одне з одним.

Це важливо для полонійних шкіл, оскільки вчителі часто звільняються, що не дуже добре для дітей. З іншого боку, якщо в інтеграційному заході, наприклад, у Дні сім’ї або Дні захисту дітей, візьмуть участь батьки, якщо вони долучаться до активностей і всією сім’єю пострибають у мішках, побавляться і посміються, у них залишаться добрі спогади, і вони охочіше відвезуть своїх дітей до полонійної школи в суботу вранці. А ще налагодять контакти зі школою та один з одним, а це безцінно! Саме із цього, на мою думку, потрібно починати роботу з покращення відвідуваності полонійних шкіл. Школі «SEN» притаманний високий рівень викладання, сучасного й ненудного. Цифри говорять самі за себе: зараз її відвідують 570 учнів, що свідчить про популярність навчального закладу й довіру до нього серед полонійних родин.

– Чи проєкт матиме продовження?

– У нас багато ідей. На з’їзді ми говорили про Угорщину та Велику Британію, тож, думаю, проєкт може продовжитися саме там…

– Ми вже знаємо, за що вчителі можуть вам подякувати. За що ви самі собі подякуєте?

– За те, що ми діємо активно й разом, що в нас є взаєморозуміння, що ми дивимося в майбутнє і приймаємо нові виклики. І нехай далі буде так само!

– Бажаємо успіхів!

– Дякую!

Ева Маньковська,
Українсько-польський союз імені Томаша Падури в Рівному

Фото надала Маріанна Бжозовська