На світі є ще дуже багато невідомих могил, незнайдених батьків, братів, синів. Вони до цього часу залишаються безвісти зниклими і про них досі чекають хоч якоїсь звістки.
Однією з таких місцин до недавнього часу було село Навіз у Рожищенському районі Волинській області. Це місце, звідки розпочалася війна, як стверджують його жителі. Яким Матвійчук описує події того часу, наче це було вчора. В той день на хуторі Острівки він пас гуси «... і в цей момент почалася війна...». «Зранку йшла танкетка, вояки – росіяни з одного боку, поляки – з іншого, усі з білими прапорами. Стрілися командири й розмовляли, а в цей час за клунею хтось пустив автоматну чергу, досі невідомо хто це, але реакція була миттєвою. Ось так почалась війна...».
Архівні матеріали, котрі б свідчили про події того часу в селі Навіз, майже відсутні. Інформації дуже мало, але ще залишились очевидці, які можуть розповісти про побачене у ті дні. За їх словами, на Другу Пречисту, сімдесят років тому, на цьому місці відбувся бій між радянською армією, яка вела наступ, і польською, яка відступала. Досить довго замовчувалися будь-які статистичні дані, та російський державний військово-історичний архів підтвердив , що з радянської сторони в цей день загинуло 99 вояків і 130 було поранено. Не менше полягло й польського війська, але скільки, досі ніхто не знає.
22 вересня 2009 року на полі бою біля села Навіз зібралися представники України та Польщі для того, щоб освятити місце, де загинули українські та польські солдати. Обряд здійснили як за римо-католицьким, так і за православним звичаєм. В цей день Україна та Польща об’єдналися для вшанування пам’яті тих людей, що загинули в так званому «визвольному» вересні 1939 року. Наразі на цьому полі є чотири могили – три із них уже відомі, залишилося знайти ще одну.
Присутній на урочистостях Консул Республіки Польща у Луцьку Анджей Кухарчук зазначив: «Без фанфар, великих промов та урочистостей ми освячуємо це місце, де спочивають не лише поляки, а й українці, росіяни. Хочеться подякувати мешканцям цього села та околиць, котрі постарались, щоб пам’ять про ці події та про людей, що загинули на цьому місці, не стерлась, а залишилась жити. Я впевнений, що на них там чекало краще життя, а ми сьогодні можемо лише помолитись за них. Нехай цей хрест буде символом, пересторогою від таких трагедій, як війна. Нехай він стоїть на цьому місці вічно й нагадує нам про тих людей, солдатів, які загинули, виконуючи чиюсь волю».
Текст і фото: Катерина МАРТИНЕНКО
