У самому центрі Судетів, у Рудавах Яновицьких, неподалік Єленьої Гури, було колись містечко, де століттями життя било ключем. Тепер залишилися лише спогади, руїни і легенда. Медзянка, адже йдеться саме про неї, – це місцина, яка майже зникла. В її історії – багатство, війна, таємниці й недовговічність існування того, що створила рука людини.

Медзянка, раніше відома під назвою Купферберг (у перекладі «Мідна Гора»), протягом століть була важливим гірничодобувним центром. Перша згадка про неї датується 1311 р. Уже в середньовіччі тут видобували мідь, а пізніше – срібло, залізо й кобальт. У період розквіту, в 20-х рр. XVI ст., тут нараховувалося понад 160 шахтних стовбурів і штолень. Медзянка мала статус міста та активно розвивалася. Тут були броварня, костел, корчма, паперова фабрика, каменеобробний цех, палац, школи і жваве середмістя.

Із середини ХІХ ст. Медзянка перетворилася на відпочинковий і туристичний центр, адже через своє розташування, клімат і славу в Пруссії місто приваблювало багатьох відпочивальників. Містечко також славилося «золотом із Медзянки» – пивом місцевої броварні, власниками якої були Георг і Евальд Францки.

Після Другої світової війни Медзянка втратила статус міста, а німецьких жителів виселили. Черговий етап її розвитку пов’язаний із відкриттям тут покладів урану. Під час холодної війни уран був стратегічним ресурсом, а Польща змушена була передати родовища радянським службам, адже була залежна від СРСР. Згідно з джерелами, тут видобули 600 т урану, який повністю передали «братньому народу».

Видобуток урану здійснювало радянсько-німецьке підприємство «Вісмут», звісно, в умовах суворої секретності. Екстремальні умови праці й відсутність належних заходів безпеки спричинили забруднення довкілля й численні захворювання серед шахтарів. Швидка та інтенсивна експлуатація призвела до зниження стійкості ґрунту, внаслідок чого в будівлях почали тріскатися і руйнуватися стіни, зникали цілі вулиці. Але найтрагічніший момент в історії Медзянки був ще попереду.

Влада Польської Народної Республіки вирішила ліквідувати містечко. Жителів поступово відселяли, а будівлі зносили. Офіційно – через шкоду від видобутку корисних копалин, неофіційно – аби приховати масштаби грабіжницького видобутку урану і його наслідки.

До 1970-х рр. Медзянка фактично перестала існувати як живий організм. На місці людної ринкової площі й надзвичайно цікавої архітектури залишилися одна будівля колишньої корчми «Шварцер Адлер», два стовпи від палацової брами, частина підвальних приміщень, руїни євангельського цвинтаря і католицького костелу Святого Йоана Хрестителя (євангельський костел висадили в повітря в 1960-х рр.).

У наші дні через Медзянку проходить історична стежка, на якій є таблички із зображеннями містечка і його жителів, яких тут більше немає. Проте дух міста відроджується. Завдяки надзвичайній книзі Філіпа Шпрінгера «Медзянка. Історія зникнення», яку я раджу вам обов’язково прочитати, містечко повернулося в думки поляків. Репортер роками збирав розповіді очевидців, документи і фотографії, створюючи зворушливий портрет місця, яке зникло не лише з карти, але й із пам’яті більшості поляків.

На щастя, протягом останніх років Медзянка переживає відродження. Тут відкрили крафтову броварню «Медзянка», де відновлюються давні традиції пивоваріння. В закладі можна спробувати кілька місцевих сортів пива, зокрема найпопулярніше «Cycuch Janowicki». Разом із броварнею працює ресторан, де подають смачні страви. Якщо бажаєте затриматися на кілька днів, тут можна знайти кімнати. З тераси ресторану відкривається чудовий краєвид на Ізерські гори і Країну згаслих вулканів, тобто Качавські гори, гору Снєжка в Карконошах та Долину палаців і садів у Єленьогурській долині.

У Вроцлаві на Ринковій площі є мініброварня, де подають тут же зварене пиво. Історія виникнення закладу пов’язана зі Стефаном Спіжем, який після Другої світової війни відкрив броварню в Медзянці. В Мілкові також є палац зі ще однією мініброварнею, яку заснував Богдан Спіж, син Стефана з Мєдзянки.

У Медзянці проходить літературний фестиваль «Медзянка Фест», на який з’їжджаються письменники, журналісти й поціновувачі історії з усієї Польщі. В будівлі старої школи відкрили хостел, і вже завершено реставрацію колишньої броварні. Залишається сподіватися, що знайдуться охочі інвестувати більше в це місце, де життя колись било ключем.

Тут також є кам’яний хрест із написом «Memento», який часто називають покутним. Згідно з легендою, внаслідок братовбивства на цьому місці пролилася невинна кров одного з братів і це накликало на місто незворотне прокляття. Зважаючи на історію, це могло бути правдою, оскільки містечку не вдалося уникнути воєн, епідемій, пожеж і руйнувань.

Ще ви можете побачити надгробок прусського поліціянта Гуго Убершаєра, який спроєктував його для себе за життя, вказавши лише дату народження. В 1945 р., під час наступу Червоної армії, почувши про звірства солдатів, поліцейський не витримав і наклав на себе руки. На його могилі так ніхто і не викарбував дату смерті.

Відродження Медзянки – доказ того, що навіть зниклі місця можуть відновитися знову, не як міста, а як символи, попередження й натхнення діяти на благо людей. Історія Медзянки – не лише про руйнування, але й про пам’ять, про те, як легко щось втратити і як важко повернути. Це історія людей, які тут жили і працювали, мали свої радощі, печалі, успіхи і трагедії. Це місце, яке вчить уважному ставленню до історії та природи. І хоч фізично Медзянка майже зникла, зараз вона, на щастя, все частіше повертається в думки багатьох людей, до реального життя.

Якщо побуваєте в Медзянці, обов’язково огляньте околиці: зазирніть до Больківського замку, роздивіться Пільховіцьку греблю та прогуляйтеся стежкою до Кольорових озер. Зупинитися можна в тихих агротуристичних господарствах.

Текст і фото: Вєслав Пісарський,
учитель польської мови, скерований до Ковеля організацією ORPEG