У другій статті циклу, присвяченого Рівненському обласному краєзнавчому музею, йде мова про мистецьку колекцію, яка зберігається в цій інституції.
Історія становлення художньої збірки Рівненського обласного краєзнавчого музею залишається малодослідженою. Відомо, що перед Другою світовою війною та в часи німецької окупації в краєзнавчому музеї зберігалися високомистецькі речі з колишніх маєтків Волині. З відступом німців із Рівного в 1944 р. з музею зникли найцінніші мистецькі експонати, а пам’ятки, що залишилися, втратили документи про історію походження.
У післявоєнний період музей не провадив цілеспрямованої політики формування мистецької колекції. Всі надходження, такі як картина «Битва під Оршею» (1884 р.) польського художника Йозефа Менціни Кжеша, мармурові скульптури Томаша Оскара Сосновського, живописні полотна з родинного маєтку Карвіцьких у Мізочі та інші, були радше випадковістю. Цінні мистецькі твори в Рівне передали львівські музеї. Серед них картини українських і польських митців, корецька порцеляна ХІХ ст.
Ситуація почала змінюватися лише наприкінці 1960-х рр., коли на роботу в музей почали приходити працівники з фаховою освітою. В 1972 р. з владних кабінетів надійшло розпорядження про обстеження культових установ Рівненської області з метою виявлення в них пам’яток історії та культури й взяття їх на державний облік. Це стало початком формування однієї з найкращих в Україні колекцій волинського іконопису.
У зв’язку з відсутністю в музеї художнього відділу, усю організаційну роботу з проведення експедицій виконував відділ історії релігії та атеїзму. Із самого початку неоціненну допомогу музею надав відомий дослідник давнього українського мистецтва Павло Жолтовський, який особисто брав активну участь в експедиціях і разом із музейними працівниками обстежив усі куточки Рівненської області.
Уже перші результати експедицій перевершили всі сподівання. В музей були привезені ікони XV–XVI ст. Вважалося, що більшість із них не збереглися до нашого часу, адже багато мистецьких пам’яток Волині було втрачено під час Першої й Другої світових воєн, антирелігійних кампаній 1960–1980 рр., коли закривали та нищили православні храми. Під час обстеження церкви в селі Річиця Зарічненського району було знайдено п’ять давніх ікон. Серед них «Христос Пантократор» кінця XV – початку XVI ст. та «Покрова Богородиці» XV ст., які сьогодні є окрасою музейної збірки. У 1973 р. з села Острівці були привезені ікона «Старозавітня Трійця» (1694 р.) маляра Семена Степанського та величний образ «Христа Вседержителя» (1592 р.) із села Великі Цепцевичі. Згодом ці пам’ятки стали орієнтиром при датуванні й атрибуції низки ікон із Північної Волині.
У травні 1976 р. під час експедиції в Сарненський район за участю Павла Жолтовського в церкві села Любиковичі було виявлено ікону «Богородиці з пророками», виконану в 1595 р. на замовлення дубровицької княгині Ганни Юріївни Гольшанської. Тоді ж у селищі Клесів знайшли царські врата та надвратну ікону з «Євхаристією та Спасом Нерукотворним» кінця XVI ст.
Із 1982 до 1991 р. експедиції проводилися щорічно. За цей період музей поповнив свою колекцію малярськими творами XVII та XVIII ст. із південних районів Рівненщини.
Найвдалішим для музею був 1984 р., коли автор статті з допомогою працівників музею Богдана Прищепи і Володимира Кузьменка привіз із села Дорогобуж ікону «Богородиці-Одигітрії» XIII ст. – одну з найдавніших ікон в Україні. На жаль, цей святий образ дійшов до наших днів у дуже пошкодженому стані. Після завершення тривалої реставрації на початку 1990-х рр. ікона «Богородиці Одигітрії» стала об’єктом численних публікацій та досліджень мистецтвознавців.
У першій половині XX ст. ікону «поліпшили» на догоду церковній громаді. Паволока контуром фігур Богородиці й Христа була обрізана й перенесена на нову дерев’яну основу. Незважаючи на втрату фарбового шару, за допомогою ультрафіолетового освітлення вдалося виявити залишки орнаментації на мафорії Богородиці. Тяжке випробування випало на долю ікони в 1960-ті рр., після примусового закриття храму. Пам’ятка була на межі цілковитого знищення. І якби не вчасне втручання музейних працівників та праця реставраторів, сьогодні ми не мали б однієї з найдавніших пам’яток українського малярства.
Із 1980-х рр. здійснювати експедиції ставало все тяжче. З 1984 р. музей не забезпечувався транспортом. За допомогою доводилося звертатися до окремих організацій, підприємств і приватних осіб. Однак, майже за 30 років експедиційної діяльності працівники музею зібрали понад 160 ікон, сотні стародруків, чудові зразки дерев’яної різьби та скульптури.
У 1988 р. у зв’язку з 1000-літтям хрещення Русі розгорнувся процес повернення культових споруд церковним громадам та відкриття закритих владою храмів. Наприклад, у 1989 р. експозиція Музею релігії та атеїзму в Рівному була розформована, і Воскресенський собор відновив свою релігійну діяльність.
Завдяки популістським діям влади, під загрозою існування опинилася колекція творів сакрального мистецтва Рівненського обласного краєзнавчого музею. Відповідно до Указу Президента України від 4 березня 1992 р. № 125 «Про заходи щодо повернення релігійним організаціям культового майна» та наказів Рівненського обласного управління культури, частина зібраних в експедиціях науковими працівниками пам’яток сакрального мистецтва була передана церковним громадам. Повернення відбувалося без належного юридичного оформлення і відповідальності з боку церковних громад.
У 1989 р. в експозиції дорадянського періоду вперше показали відвідувачам сім ікон із музейної колекції. Через рік понад двадцять ікон були виставлені в окремому залі Рівненського обласного краєзнавчого музею. 1991 р. відкрилася експозиція «Духовна спадщина», де були представлені кращі зразки волинського малярства XV–XVII ст. із колекції музею. Її своєрідним продовженням стало відкриття в грудні 1993 р. виставки «Народна ікона Волині XVII–XVIII ст.»
Невдовзі в Рівненському музеї для широкого загалу були представлені мармурові скульптури Томаша Оскара Сосновського та відреставровані в Національному науково-дослідному реставраційному центрі України твори станкового живопису ХVII–ХІХ ст.
Зараз зусилля працівників відділу спрямовані не стільки на пошуки нових експонатів, як на проведення повної комп’ютерної каталогізації й фотофіксації мистецьких пам’яток із колекцій Рівненського обласного краєзнавчого музею та його популяризацію.
Сьогодні уся мистецька громадськість Рівного проводить активну роботу для створення у місті художнього музею.
Віктор ЛУЦ
