Взаємна інспірація
Інтерв'ю

На справжніх картах кордони ледве помітні, але там, де бере гору мистецтво, панує повна свобода. Вона дозволяє митцям творити прекрасні речі, немов з іншого світу. 

 

 

Жодних кордонів, тільки образи та місця, що поєднують людей... Таке враження виникає, коли оглядаєш виставку «Святкові ікони», яку було відкрито 7 листопада в Галереї мистецтв у Луцьку. Експозиція – це результат двох міжнародних зустрічей, що відбулися в Замлинні, що в Україні, та в польській Новиці.

 

 

Виставка надала можливість поговорити з цікавими людьми, які зробили великий внесок у появи цих міжнародних мистецьких зустрічей.

 

 

«Волинський монітор» мав приємність порозмовляти з працівником кафедри україністики Варшавського університету Катажиною Якубовською-Кравчик та Матеушом Сорою з Товариства приятелів Новиці.

 

 

Валентин Ваколюк: Польща та Україна – це широкі географічні поняття. Наші країни – це, передусім, місця та люди...

Матеуш Сора: Для мене міста, незалежно, в Польщі це чи в Україні, – це знайомі та друзі, котрі проживають і творять в Луцьку, Києві, Львові. Ці міста сприймаю через людей, із якими контактую: фотографів, музикантів, художників та представників театру. У Польщі ми намагаємося показувати, наскільки сучасна українська культура приваблива та важлива для тих, хто цікавиться мистецтвом.

 

В. В.: Львів для митців – специфічне місце. Це Львівська академія мистецтв і знана львівська школа. Чим для Вас є Львів?

 

Катажина Якубовська-Кравчик: Львів – це, передусім, мистецьке середовище, яке живе своїм дуже специфічним життям. З одного боку воно сильно пов’язане з традиціями, з тим, що лишилося від попередніх поколінь, а з іншого, відкрите для нових ідей. Думаю, що це дуже добре помітно в сучасній іконі, яка твориться у львівському середовищі. Ці ікони дуже сміливі, часто ставлять перед нами запитання, що означає канон в іконі, де відмінність між іконою та звичайним сакральним мистецтвом. Водночас, після моментів роздумів, виявляється, що вони, незважаючи на авторське виконання, майстерно вписуються в канон.

 

В. В.: Чи сучасна людина розуміє ікони?

 

K. Я. K.: Ікону, перш за все, необхідно відчувати, сприймати інтуїтивно. Західна людина на рівні сприйняття доволі слабо підготовлена до розуміння ікон, часто не усвідомлює, який зміст вони несуть, не розуміє їх символіки й не бачить різниці між іконою та образом західного духовного мистецтва. У свою чергу, людина зі Сходу виховується в цій культурі, тому для неї святий образ – це щось природне, з ним вона контактує з дитинства. Це велике багатство, яким Схід може й повинен ділитися із Заходом.

 

В. В.: Багато митців зі Львова творить у Новиці. Чим стала Новиця в їхньому житті?

 

K. Я. K.: Новиця – це місце зустрічей митців, які походять із нашого регіону Європи. У Новицю приїжджають творці з Польщі, України та Білорусі, котрі займаються не тільки образотворчим мистецтвом, але й театральним чи фільмовим. Приїжджають зустрітися, поговорити одне з одним, представити свою роботу, а також інспірувати одне одного. Розмови, які там ведуться, для всіх надзвичайно важливі. Новиця створена для діалогу. А діалог як у польсько-українських відносинах, так і в Центрально-Східній Європі надзвичайно потрібний.

 

 

В. В.: Новиця – це також одне з місць зі складною історією…

М. С.: Так, 70–80 років тому Новиця буяла життям, а згодом опустіла… Ми хотіли надати їй життя, і воно повертається туди під час пленерів та фестивалів.

 

В. В.: Отже, зараз Новиця інспірує інших?

 

M. С.: Новиця – населений пункт, у якому, звільнюючи мрії, ми долаємо кордони власних можливостей. Робимо речі, які не повинні вдатися. Театральний фестиваль у селі, де немає сцени? Так, намагаємося наші слабкі сторони перетворити на переваги. Тому сценою стає каплиця, школа чи пленер. Наша робота – це виклики для організаторів і митців, вони не були б можливими, коли б не робота багатьох середовищ, наприклад Львівської національної академії мистецтв, товариств, які об’єднують митців, чи консульств Республіки Польща. Завдяки співпраці з багатьма середовищами Новиця стала місцем, у якому сходяться дороги, що пролягають до Познані, Ґданська, Вроцлава, а також до Мінська, Гродно чи Києва. Можна сказати, що Новиця стала інспірацією для інших. Наша роль, як організаторів, дбати про відповідний мистецький рівень. У Новиці говориться про важливі речі, через які ми тягнемося до людей, котрі шукають чогось більшого поза поп-культурою.

 

K. Я. K.: Завдяки проведеним у Новиці мистецьким акціям вона стає, передусім, місцем нового досвіду, рефлексій, а також, як у випадку пленерів іконопису, місцем молитви й пошуку відповідей на запитання сучасності.

 

В. В.: Чи рефлексії над іконою сприяють лише такі місця, як Новиця?

 

K. Я. K.: Для створення ікони найважливіша духовна сфера, тому вона може виникнути в різних місцях. Не лише в Новиці чи Замлинні, де також відбуваються пленери з іконопису. Всюди, де знаходяться люди, котрих приваблює ікона. Для створення ікони потрібна внутрішня тиша, яку ми носимо в собі, й жоден галас чи перешкоди назовні не будуть нам перешкодою в їхньому написанні.

 

 

В. В.: Кожне місце має свій колорит. Із яким кольором у Вас асоціюється Польща й Україна: Замлиння, Новиця, Львів, Варшава…

K. Я. K.: Ці місця асоціюються в мене із зеленню – кольором надії. Але в останні місяці у Варшаві все більше видно жовті та сині кольори. Це свідчить про те, що поляки не байдужі до подій в Україні.

 

 

В. В.: Чи в нинішніх умовах, коли Україна бореться з російською агресією та гинуть люди, доречно писати ікони та проводити виставки?

K. Я. K.: Для мене відповідь очевидна. Так. Ікона, насамперед, має вести до добра. Згідно з традицією, в іконах виражається великодня радість, радість перемоги над злом. Наші пленери іконопису, які мають вимір молитви, стали в цьому році воланням до Бога, щоб Він звернув увагу на долю України й тих усіх, хто бореться за неї. На мою думку, в цих важких обставинах особливо важливо показати світові, що українська культура – це частина європейської культури, що разом із нею зберігається наша спільна спадщина християнської культури, одним із вимірів якої є ікона.

 

Розмовляв Валентин ВАКОЛЮК

Схожі публікації
Мрії здійснюються в Замлинні
Події
Діти із суботніх шкіл, що діють при польських товариствах у Здолбунові, Дубні, Рівному та Луцьку, мали змогу відпочити в Замлинні, беручи участь у IX Літній школі польської мови.
24 липня 2023
Майстер-класи примирення в Замлинні
Статті
В Інтеграційному центрі «Замлиння» відбулися «Майстер-класи примирення» – перший проєкт нещодавно заснованого «Товариства польсько-українського примирення».
15 липня 2023
День дитини в Замлинні
Події
«Це було справжнє свято для дітей», – підкреслює Софія Михалевич зі Здолбунова. 3 червня на День дитини до Замлиння на Волині приїхали близько 250 дітей із Волинської та Рівненської областей.
05 червня 2023
Літня школа польської мови: через гру до навчання
Події
Провідним гаслом XI літньої школи польської мови були слова американського фізіотерапевта Гленна Домана: «Гра – це навчання, навчання – це гра. Чим більше гри, тим більше навчання». До Замлиння приїхали 46 дітей із Кременця, Рівного, Здолбунова, Маневичів і Романова.
18 серпня 2022
Забути хоч на мить про війну: в Замлинні відбувся дитячий табір «Гарячі серця»
Події
Друга зміна в Інтеграційному центрі «Замлиння» отримала назву «Гарячі серця» й зібрала дітей із Луцька, Любомля й Новоградa-Волинського, а також із Донецької, Київської, Херсонської, Харківської областей.
02 серпня 2022
У Музеї волинської ікони виставили 80 образів, створених під час пленерів у Замлинні
Події
У Музеї волинської ікони виставили 80 робіт, які створили українські та польські художники під час Міжнародних пленерів іконопису та сакрального мистецтва 2011–2019 рр. в Інтеграційному центрі «Замлиння». Серед творів – і традиційні ікони, і сакральні зображення.
26 липня 2022
У Луцьку відкриють виставку ікон із Замлиння
Події
Музей волинської ікони запрошує на відкриття виставки іконопису та сакрального мистецтва «Замлиння. Міжнародні пленери на Волині 2011–2019 рр.»
25 липня 2022
Перша зміна «Теплих долонь» у Замлинні
Події
Інтеграційний центр «Замлиння», створений в однойменному селі на Любомльщині благодійною релігійною місією «Карітас-Спес» Луцької дієцезії Римо-католицької церкви, за час існування прийняв уже кілька тисяч дітей і підлітків із Польщі та України. Не припинив він своєї діяльності й після початку повномасштабної російської агресії на Україну. Зараз у таборі під назвою «Теплі долоні» на базі центру відпочивають 50 дітей.
20 червня 2022
«Semper Fidelis» для волинського священника
Статті
Серед лауреатів цьогорічної нагороди «Semper Fidelis», вручення якої відбулося минулого місяця в Королівському замку у Варшаві, був священник із Волині – ксьондз-канонік Ян Бурас.
10 листопада 2021