Дані, представлені Міністерством закордонних справ Польщі в проекті урядової Програми співпраці з польською діаспорою в 2015–2020 рр., показують, що в останнє десятиліття Польщу залишили понад 2 млн осіб.  

Дослідниця міграції професор Ізабелла Грабовська-Лусінська, спеціаліст у галузі соціології праці у Вищій школі соціальної психології та експерт Центру міграційних досліджень Варшавського університету, вважає, що такі дані потрібно розглядати обережно, оскільки вони приблизні. «Навіть якщо ці 2 млн осіб виїхали з країни, це не означає, що вони весь час знаходяться поза її межами», – переконує соціолог і пояснює, що після вступу Польщі в ЄС, люди стали більш мобільними й можуть постійно переїжджати, часом вони повертаються, потім знову виїжджають.

«Ми не знаємо масштабів повернень до Польщі, оскільки існує свобода пересування працівників. Люди, які виїжджають із Польщі, не виписуються звідси, а в країнах, до яких прямують (наприклад до Великобританії), вже не зобов’язані реєструватися. Таким чином, цих осіб статистика не враховуватиме», – зазначає професор Грабовська-Лусінська. Вона визнає, що більш достовірними джерелами даних про структуру та динаміку виїздів і повернень можуть бути перепис населення та щоквартальне дослідження його економічної активності.

Співрозмовниця Польської агенції преси звертає увагу на те, що згідно з даними перепису 2002 р. з еміграції поверталися переважно люди з вищим рівнем освіти й поселялися здебільшого у великих містах. В останні роки це виглядає трохи по-іншому. Нині люди повертаються зазвичай у ті місця, з яких виїхали. «Проте вони часто не можуть знайти собі роботу на місцевих ринках праці, тому знову виїжджають. Таким чином, люди перебувають у циклічному русі: виїзд–повернення–виїзд. Тривалість перебування за кордоном збільшилася через відсутність обмежень», – каже соціолог.

Дослідниця зазначила, що основна причина, яка спонукає поляків виїжджати, – це праця. Коли вони покидають Польщу, то часто хочуть ще повернутися, тому залишають собі такі можливості. «Що насправді відбуватиметься з часом – це вже інше запитання. Усе залежить від того, як складеться життя, наприклад, як люди організують свій побут і сімейне життя», – додає вона. Найважливішими причинами повернення є, передусім, ті, які пов’язані з сім’єю (зокрема, зобов’язання перед партнерами, дітьми, старими батьками). Дослідниця зазначає, що повернення завжди менш масові та менш систематичні, ніж виїзди, які відбулися за короткий час, наприклад після відкриття кордонів.

Професор Грабовська-Лусінська звертає увагу на різні моделі міграції. Традиційними формами міграції були виїзди, що передбачали переселення в іншу країну на постійне місце проживання, та сезонні міграції. Тепер з’явилися нові моделі міграції. Одна з них – транснаціональні міграції. «Людина живе у двох країнах. Працює в одній країні, але має тісні зв’язки з країною, з якої виїхала: слідкує за інформацією в засобах масової інформації, культурою, думає про повернення і може повернутися в будь-який момент». Інша сучасна модель міграції – плавна міграція. Йдеться про неї тоді, коли люди не пов’язані міцно з однією державою й, залежно від обставин, можуть працювати в різних країнах.

Людвіка ТОМАЛА, Польська агенція преси
Фото Анджея Грегоровича