Ця виставка – це подорож слідами матеріальної та духовної культури, слідами зниклих місцевостей, святинь і суспільних груп, слідами жахів війни та тоталітарних режимів.
16 січня в Галереї мистецтв Волинської організації національної спілки художників України в Луцьку відкрили виставку польського Інституту національної пам’яті «Втрачена Річ Посполита». До присутніх промовила Генеральний консул РП у Луцьку Беата Бживчи. Свій виступ вона розпочала зі слів вірша Збігнева Герберта «Рапорт з оточеного міста» та зазначила, що початок Другої світової війни став початком тривалого процесу знищення Речі Посполитої. Цю державу нищили в територіальному, етнічному, культурному, духовному, політичному та суспільному планах. Масштаби руйнувань, яких зазнала Польща, й донині важко оцінити.
Консул Кшиштоф Савицький розповів, що відкриття виставки невипадково відбулося 16 січня, напередодні сумної річниці. Він нагадав присутнім, що Радянська Армія, яка протягом кількох місяців стояла на правому березі Вісли, очікуючи, доки німці зруйнують Варшаву, 17 січня увійшла в центр польської столиці. Консул також звернув увагу присутніх на приголомшливу статистику, подану на виставкових стендах.
Наприклад, на одному зі стендів працівники польського Інституту національної пам’яті подали інформацію про те, що загальна сума матеріальних втрат, яких зазнала Польща внаслідок Другої світової війни, згідно з підрахунками, здійсненими в 1947 р., становила близько 50 млрд доларів (відповідно до ціни долара в 1939 р.). Це близько 38 % національного багатства. Проте організатори виставки зазначають, що ця сума була неповною, оскільки не враховувала втрат, яких Польща зазнала на колишніх східних територіях, так званих Кресах, які після війни відійшли до СРСР, а також втрат, яких зазнало населення.
«У результаті безпосередніх воєнних дій і грабежів, здійснених окупантами, польські архіви та приватні колекції, згідно з підрахунками, втратили 5 млн архівних одиниць. Втрати архітектури становили 43 %, у тому числі 7535 будівель знищено повністю (23 романських споруди, 1937 готичних, 811 у стилі ренесансу та 3800 у стилях бароко та рококо). 11932 будинків знищено на 50 % і більше. Знищено було також кілька сотень цінних пам’ятників», – читаємо на одному з виставкових стендів.
Виставку створили 5 років тому з нагоди 65-річчя закінчення Другої світової війни. Вона з’явилася внаслідок реалізації варшавським відділом польського Інституту національної пам’яті дослідницької програми «Втрачена Річ Посполита». Її наукова частина мала на меті підрахунок найрізноманітніших втрат, яких зазнали Польща й поляки внаслідок німецької та радянської окупації, а також 45 років панування комуністичного режиму в цій країні.
У рамках програми дослідники співставили втрати спеціальних фондів у Польщі, зокрема, рукописів та стародруків, воєнних втрат Варшави, в тому числі втрати найбільших наукових бібліотек та знищення варшавських костелів. Крім цього, на стендах подано втрати, яких зазнали військові та цивільне населення. Пораховано жертв таборів смерті та гетто, жертв в’язниць та тих, хто вмер не в таборах чи в’язницях, а внаслідок поранень, каліцтв, виснажливої роботи. Представлено втрати серед громадян Польщі інших національностей у період німецької окупації та серед вибраних груп інтелігенції, зокрема, серед професорів, учителів, музикантів, літераторів, журналістів, акторів, лікарів чи художників. Подано також кількість поляків, яких виселили з місцевостей, розташованих на берегах Варти, із Західної Пруссії та Верхньої Сілезії, а також депортованих на примусові роботи до III Рейху та репресованих.
Виставка дає можливість глядачам пригадати вже втрачене польське суспільство з його багатокультурністю та віковими традиціями. Стенди нагадують нам про масові вбивства, здійснені обома тоталітарними режимами – німецьким та радянським: про вбивства дітей, винищення поляків, євреїв, ромів, білорусів, українців, представників інтелігенції, військової еліти, духовенства, покоління Польщі, що боролася. Виставка відновлює у нашій пам’яті зниклі вже замки, палаци, садиби, села, військові містечка, костели, церкви, синагоги, мечеті, кенаси, молитовні будинки, кладовища. Показує жорстокість примусового виселення, вигнання, репатріації та депортації. Нагадує також про знищену Варшаву, про викрадені твори видатних митців, про радянські табори, про еміграцію, зокрема, повоєнну чи періоду воєнного стану.
Автор виставки Томаш Лабушевський так написав у спеціальному додатку до видання «Tygodnik Powszechny», який з’явився у 2010 р.: «Втрачена Річ Посполита» – це запрошення в подорож країною, якої немає. Вона безповоротно зникла не внаслідок нормального цивілізаційного розвитку та природних суспільних процесів, які його супроводжували, а внаслідок катаклізму, який визначив її долю після 1939 р. Початок Другої світової війни був початком довготривалого процесу знищення Речі Посполитої в її попередніх вимірах: територіальному, етнічному, культурному, політичному». Лабушевський звертає увагу на те, що в результаті війни Польща зазнала не тільки матеріальних втрат, але й духовних.
Автор, коли пише про духовні втрати, стверджує, що закінчення війни не означало завершення процесу нищення доробку Другої Речі Посполитої: «Ослаблена воєнними злочинами духовність суспільства була піддана ще одному випробуванню: за часів панування комуністів у Польщі з’явилася нова інтерпретація понять, які є фундаментальними для моральності держави та суспільства. Це були наступні поняття: власність, яку після 1945 р. розуміли як виправдання для поділу «здобичі» революції, яка перемогла в країні; справедливість і верховенство права, які визначали через призму репресій у відношенні до солдатів, що воювали в підпіллі та зробили великий внесок у справу боротьби за незалежність; честь, яку вимірювали дієвістю злочинницьких планів; чесність, яка спиралася на брехню тих, хто служив новій владі; патріотизм, який визначався як служба чужій державі, чужій ідеології; відповідальність, яку розуміли як захист інтересів партійної верхівки; героїзм, який ототожнювали з виправданими і нагородженими вбивствами, зчиненими працівниками органів безпеки; незалежність і свобода, які сприймалися через призму інтернаціоналістичних гасел; традиція, яка спиралася на чужі зразки і перекреслювала доробок багатьох поколінь; демократія, яку тепер називали «народною», а насправді це був тоталітарний режим; лівиця зі знищеною багатою незалежницькою традицією і втратою суспільної вразливості; ідейність, яку тепер визначали за допомогою опортуністичних положень та конформізму; народність, яка могла існувати лише з дозволу влади й була позбавлена автентичної підтримки та коренів».
Томаш Лабушевський пише також про те, що поряд зі зразками гуманізму, солідарності та самопожертви (представленими, наприклад, такими людьми, як Ірена Сендлерова та Вітольд Пілецький), війна спричинила нетолерантність та неповагу, егоїзм, байдужість та навіть безкорисливу жорстокість. Він звертає увагу на те, що ця виставка – це подорож не тільки слідами матеріальної та духовної культури, слідами загублених пам’ятників і суспільств, подорож до світу чужих значень, «багатьох правд», але й історії, яку писали по-новому.
Підкреслює, що це подорож усередину нас самих.
Наталія ДЕНИСЮК
