Громадське мовлення має випускати якісний медіа-продукт, незалежний від впливу політиків та бізнесменів.  

Єдиного визначення терміну «суспільне мовлення» не існує, але є правила, яких мають дотримуватися журналісти (бути незаангажованими, об’єктивно та професійно висвітлювати інформацію). Суспільне мовлення (public broadcasting) передусім має служити суспільству, а не тим, хто хоче піаритися на теле- та радіостанціях.

Родоначальником суспільного мовлення вважають Велику Британію. Там у 1923 р. заснували всесвітньовідому корпорацію BBC. Нині суспільне телерадіомовлення розвинене близько в 50-ти країнах світу.

Є різні моделі фінансування суспільного мовлення. За даними аналітиків інформаційної кампанії «Сильніші разом!», у більшості європейських країн суспільні медіа фінансуються за рахунок глядачів та реклами. Друге місце займає схема фінансування «держбюджет та реклама», на третьому – збір із глядачів, включаючи рекламу та пряму бюджетну підтримку. Фінансування тільки за рахунок збору з глядачів та тільки з держбюджету – найменш поширені в Європі.

Деякі українські експерти пропонують об’єднати НТКУ, НРКУ та обласні державні ТРК у єдине публічне акціонерне товариство, акції якого належатимуть державі без права приватизації. Керувати мовником буде наглядова рада, віддалена від влади. Впродовж перших років існування українське суспільне мовлення планують фінансувати з коштів держбюджету.

Які загрози реформи бачить гендиректор Волинської ОДТРК?
На думку генерального директора Волинської обласної державної телерадіокомпанії Ольги Куліш, суспільне мовлення потрібно фінансувати з державного бюджету, що наповнюється шляхом оподаткування доходів усього працездатного населення і бізнесу. Серед інших можливих джерел фінансування – доходи від реклами та платних послуг, продажу власної відео- та аудіопродукції, оренди, спонсорство. Щоправда, вважає, що ці джерела несуть загрозу – часткову втрату незалежності мовлення.

«В ідеалі повинно бути тільки державне фінансування і ніякої реклами на каналах. Думаю, що такий підхід підтримали б і комерційні ЗМІ, бо позбулися б конкурента, і глядачі, бо інформація без рекламних вставок – це велике задоволення!», – зауважує Ольга Куліш.

«Про окрему абонентську плату я б і не згадувала, бо в українських реаліях вимагання від і так збіднілого до краю народу додаткової оплати за телевізор викличе великий спротив і негативне ставлення до суспільного мовлення», – додає вона.

Ольга Куліш вважає, що між термінами «суспільне» та «державне» немає жодної різниці. «За великим словником англійської мови Мюллера слово «рublic» перекладається як «публічний», «суспільний», «державний». Відмінність у тому, який зміст вкладають у ці терміни.  В Україні поняття «держава» часто плутають із поняттями «влада», «уряд», а тому державні телерадіокомпанії сприймаються як провладні. Певною мірою так і є. На цьому етапі розвитку країни влада має велику спокусу й значні можливості впливати на програмну політику державних ТРК, наприклад, шляхом зміни керівника на такого, як треба, або ж обмеженням фінансування», – зазначає вона.

На її думку, формувати систему державного мовлення України необхідно не на рівні зміни вивісок (яка різниця «міліція» чи «поліція», аби порядок був), а на рівні запровадження європейських стандартів суспільного (державного) мовлення. «Поки що і Закон України «Про суспільне телебачення і радіомовлення України», що набув чинності у квітні 2014 р., і проекти змін до нього не відповідають європейським стандартам, а ще гірше те, що ці документи далекі й від українських реалій».

Незалежність мовника, за словами гендиректора ВОДТРК, має бути забезпечена плановим й обов’язковим фінансуванням із державного бюджету та правовим захистом вищого менеджменту й журналістів суспільних телерадіокомпаній від зовнішніх впливів. «Не повинно бути іншого механізму звільнення керівників і журналістів, ніж такого, що відповідає закону та статуту. Але й не треба думати про незалежність як про вседозволеність».

Контролером буде не влада, а суспільство, яке уповноважить на цю функцію обрану ним наглядову раду. Буде й багато обмежень, до яких не хочуть звикати українські журналісти.

Ольга Куліш заявляє, що спротиву медіа-реформі на обласному рівні немає. «Ви думаєте, обласним державним телерадіокомпаніям не хочеться бути незалежними від фінансування і політичних утисків? Система державного телерадіомовлення України вже зараз працює за програмною концепцією суспільного мовника. А що якість не завжди влаштовує глядачів і слухачів, то відповідь відома: збільшиться фінансування – зростуть вимоги – поліпшиться якість». Вона вважає недопустимим можливе анулювання чинних ліцензій на право мовлення, якими володіють регіональні державні телерадіокомпанії. Це означає позбавлення територіальних громад власних телерадіоканалів. За її словами, саме проти цього виступають фахівці медіа-сфери.

Експерт пояснив, чому суспільне мовлення краще від державного
Медіа-юрист Інституту розвитку регіональної преси Олександр Бурмагін вважає, що суспільне мовлення краще від державного, тому що передбачає максимальне позбавлення впливу як із боку високих посад та кабінетів, так і фінансово-промислових груп. Інформаційне наповнення державного мовлення контролює той, хто в конкретний час опиняється при владі.

«Редактори і керівники думають перш за все про свої посади та посадові оклади, прирівняні до державних пенсій, а не про якість інформаційного продукту. У країнах, де створили дійсно незалежне суспільне теле- і радіомовлення, неможливо уявити, наприклад, «темників». Аудиторія довіряє джерелам інформації та знає, що вони дійсно незалежні й професійні», – зазначає медіа-юрист.

На думку Олександра Бурмагіна, всі регіональні підрозділи мають бути реформованими разом із центральними теле- та радіоканалами. «Позиція і стандарти Ради Європи говорять однозначно, що комунальні й державні ЗМІ – це нонсенс», – стверджує він.

Олександр Бурмагін вважає, що в перші роки потрібно підтримувати суспільне мовлення з державного бюджету, але згодом ця підтримка має зійти нанівець, бо бюджетні кошти – це певна залежність.

За словами Олександра Бурмагіна, щоб суспільне мовлення в Україні було справді незалежним, треба розробити якісне законодавство та впровадити його. Воно має гарантувати неможливість втручання в редакційну політику будь-яких третіх осіб та механізми фінансової незалежності. Деякі представники фракцій із коаліції уже починають говорити, що треба хоча б регіональних мовників залишити владі. Мовляв, «хоча б якийсь інформаційний ресурс влада повинна мати». На думку Олександра Бурмагіна, це абсолютно хибний шлях, який ще й показує справжні наміри деяких політичних сил.

«Тиск і увага суспільства до цього питання мають бути постійними. Інакше реформа може забуксувати, і ми не отримаємо принципово нових джерел інформації та змін у цій частині суспільного життя», – вважає медіа-юрист.

Чи готові волиняни платити за суспільне мовлення?
У центрі Луцька було проведено опитування щодо того, чи потрібне суспільне мовлення. І якщо так, то чи готові волиняни платити незалежним медіа.

«Суспільне мовлення потрібне, щоб ніхто не впливав на телебачення і ніхто нічого не замовляв. Нам треба створювати своє незалежне телебачення. Кожного місяця могла б виділяти 50 грн на це», – розповідає 34-річна лучанка Оксана.

«Не готовий платити, бо думаю, що в нас таке зробити зараз неможливо. Нині багато провладних видань, чимало ЗМІ належать олігархам», – зазначає 24-річний Максим.

«Люди повинні бачити те, що справді показують. Суспільне мовлення потрібне. Я готова платити за це, але небагато; 20 грн – це нормально, але не більше», – повідомляє 27-річна Аліса.

«Україні потрібне суспільне телебачення, тим більше в наш час, коли йде війна. Я готова платити за не дуже дороге суспільне мовлення. Все залежить від ціни», – зазначає 21-річна Оксана.

«Як громадянин я хочу знати, яка складається ситуація в країні. Треба, щоб ЗМІ, подаючи інформацію, не висвітлювали новини суб’єктивно. Суспільне мовлення може піднімати такі тема, які не будуть розкривати інші ЗМІ. Я готовий витрачати щомісячно максимум 25 грн на суспільне мовлення», – говорить 22-річний Віктор.

Мая ГОЛУБ