Відданих Пілсудському вояків Другої Речі Посполитої 95 років тому переслідували поразки та перемоги на досить багнистій тоді Рівненщині. Завдяки праці ротмістра Мечислава Бернацького «Битва під Рівним» ми продовжуємо заглиблюватися в історію того часу.  

Під час польсько-більшовицької війни 1920 р. і польські легіонери, і більшовики отримували не одну поразку в локальних битвах. У битві під Рівним, відступаючи за річку Горинь, у районі села Решуцьк і колонії Маєндорф головнокомандувач 2-ї польської армії перегруповує свої сили, які складалися з 3-ї дивізії піхоти легіонів та 6-ї дивізії піхоти. Завдяки цьому він прикрив фланги частинами кавалерії, які були висунуті аж до сіл Суйська й Антонівки, де мали об’єднатися з частинами 1-ї дивізії піхоти легіонів. У той же час частини 3-ї дивізії піхоти легіонів, котрі залишили Рівне, протягом цілої ночі йшли в напрямку Сарн. Після важкого переходу піщаними поліськими дорогами ще перед ранком 5 липня 1920 р. змучена, обезсилена колона 3-ї дивізії піхоти підійшла до села Шпанів, а о 8-й ранку, перейшовши через річку Горинь, прибула в район села Олександрія. 7-й полк піхоти легіонів направився на захід до села Решуцьк. Він мав завдання підготувати форсування Горині в цьому районі. 8-й полк піхоти, котрий ішов за ним, став на ночівлю в колонії Черепашник, а 9-й полк піхоти, що прикривав тили, став на станції Любомирка. Завданням 6-ї дивізії піхоти було зайняти північний берег річки Горинь на захід від Олександрії та мосту, який мав стратегічне значення. Далі на схід вздовж Горині стояв 65-й полк піхоти.

Станом на вечір 5 липня всі частини Війська Польського стояли в запланованих місцях. Проте керівництво Українського фронту Війська Польського не мало зв’язку з 2-ю армією, оскільки вона несподівано відступила на північ. Не знаючи ані планів цієї армії, ані планів більшовиків та припускаючи, що  більшовики можуть повернути в напрямку Луцька та Ковеля, а, можливо, і в напрямку Броди–Львів, оскільки дороги там були зовсім відкриті, керівництво фронту скасувало свою попередню стратегію в боротьбі з більшовиками, яка полягала в невеликих сутичках із ворогом. Було прийнято рішення за допомогою всіх розпорошених частин якнайшвидше побудувати новий фронт від Полісся аж до Дністра.

3-тя армія відійшла до Сарн, а 6-та стала на лінії Збруча. Більшовики протягом дня не провадили жодних серйозних дій, зосередившись на концентрації своїх сил в районі Рівного, насамперед стягуючи туди 4-ту дивізію кавалерії. Коли противники концентрували свої сили під Рівним, на південь від нього точилися запеклі бої. Поляки до пізньої ночі відбивали наступи 45-ї більшовицької дивізії стрільців, змусивши її відступити на південний схід.

Наступний день, 6 липня, пройшов у цілому спокійно. Кілька невеликих нападів більшовиків неподалік Олександрії вдалося відбити силами 6-ї дивізії піхоти. Із закінченням ночі 7 липня Будьонний наказав своїм військам по всій лінії фронту переходити в наступ. Залишивши в районі Рівного 6-ту дивізію кавалерії, він наказав усім іншим частинам, які знаходилися в його розпорядженні, атакувати. 11-та дивізія кавалерії отримала наказ залишити в районі Дубна одну бригаду, а головні сили кинути на захід, щоб перекрити полякам дорогу до відступу. У той же час 14-та дивізія кавалерії більшовиків, залишивши одну бригаду під Острогом, повинна була вдарити по польських частинах із тилу в районі Дубна. До Олександрії підійшли сили 1-ї дивізії піхоти легіонів, яким вдалося напередодні увечері відірватися від ворожих сил, зайнявши, щоправда з запізненням, позиції, які їм були визначені раніше.

Уранці 8 липня був густий туман. Проте він не зашкодив розпочати наступ 2-ї польської армії по всій лінії фронту. Отримавши інформацію про те, що кінна армія відійшла ще напередодні з району Рівного в напрямку Луцька через Клевань і Ківерці, командувач фронту наказав вдарити по флангах і тилах армії Будьонного. Метою було ослаблення більшовиків, які прямували на захід. Тим часом битва, що відбувалася на північ від Рівного, набирала обертів. Очікуючи прибуття 1-ї дивізії легіонів, щоб разом провадити наступ на півдні, 6-та дивізія піхоти з боями здобула оборонні позиції більшовиків на височині перед селом Шпанів. У тому ж напрямку вздовж залізничної колії вирушив 20-й полк піхоти. Його з броньованих поїздів підтримувала артилерія. Тим часом керівництво більшовицької армії, розуміючи, що польські частини здобувають перевагу, з настанням темноти наказало 4-й дивізії кавалерії відходити на схід, а 6-й дивізії кавалерії – прикривати їхній відступ.

Поки дивізії армії Будьонного готувалися до виконання наказу, польські частини приготувалися до наступу на Рівне. Вже після 21 години (8 липня) розпочалася загальна атака на Рівне. Але саме в цей момент, коли вже сутеніло, розпочалася надзвичайно сильна злива. Навіть на близькій відстані майже нічого не було видно. Ці обставини значно ускладнювали пересування підрозділів у незнайомій їм місцевості. Незважаючи на ці перешкоди, польські підрозділи продовжували наступати. 12-й полк піхоти зайняв село Понебель. Підрозділи 1-ї дивізії піхоти легіонів відкинули на південь від Шпанова, а потім і села Золотіїв частини більшовицької кавалерії та врешті-решт дійшли до північної околиці Рівного.

Більшовицька кавалерія відступила. Вона залишилася без підтримки, ще й на відкритій місцевості. Польські підрозділи відкрили по ній вогонь із гвинтівок і кулеметів, що завдало кінноті противника значних втрат та викликало велику паніку. Поразка більшовиків стала ще більш відчутною тоді, коли обидві колони намагалися дістатися шосе, переходячи вузьку греблю та міст на річці Устя. Залишивши на шляху відступу сотні вбитих і поранених, кавалерія Будьонного заховалася у вузьких вуличках Рівного й уникнула подальшого обстрілу. Швидко минувши Рівне, більшовицькі підрозділи 6-ї дивізії кавалерії відійшли до села Тинне.

Чеслав ХИТРИЙ
Фото: Парад 9-го полку уланів у Рівному, березень 1920 р. / radunin.hostit.pl