28 березня, з нагоди 130-річчя польського митця Станіслава Ігнація Віткевича,  у Луцьку відбулася імпровізована вистава «Мати», яку організував театр-студія «ГаРмИдЕр» спільно з харківським театром «Арабески».

Дійство відбулося за підтримки Генерального консульства Республіки Польща у Луцьку. Це вже не перший спільний проект аматорського театру з представниками цієї польської дипломатичної установи, присвячений творчості Станіслава Ігнація Віткевича: раніше лучани мали змогу подивитися п’єсу «Віткацій є / Віткація немає» в постановці «ГаРмИдЕру».

Автором тексту вистави «Мати» є польський художник, письменник Станіслав Ігнацій Віткевич. Переклад здійснив Місько Барбара – мистецький діяч, актор, перекладач польської літератури, фронтмен легендарного рок-гурту «Мертвий півень». У продажі вже можна знайти книгу з перекладами текстів Віткація українською, яка вийшла ще у 2013 р. Називається вона «Вінт чи бридж – this is the question». На обкладинці книги зображений сам перекладач, і виглядає вона досить епатажно (як і все, що робить Місько).

Вистава була не лише імпровізацією, а й експериментом. Для участі в постановці було запрошено 5 акторів-аматорів із Луцька, які були відібрані під час кастингу. «Показу не передуватимуть виснажливі репетиції… Ми ознайомимо вас із правилами гри, проведемо тренінг, який допоможе вам розкритися на сцені, а потому – гайда імпровізувати перед запрошеними глядачами!», – було зазначено в анонсі на сайті театр-студії «ГаРмИдЕр». Майже три десятки лучан виявили бажання спробувати себе в ролі акторів. Кастинг тривав чотири години, і його учасникам довелося за короткий термін максимально вдало проявити свої ораторські здібності, пластику тіла, харизматичність. Як результат, аматорську частину трупи склали Наталія Шепель, Микола Гаврилюк, Іванна Ткачук, Ольга Валянік і Світлана Мельник. Дехто з них свій перший театральний досвід назвав справжнім екстримом. І не дивно, адже перед тим, як вийти до глядачів, вони мали лише одну репетицію.

Режисер театру-студії Руслана Порицька перед початком вистави зізналася, що має лиш приблизне уявлення про те, що має відбутися на сцені. Що може діятися на сцені після таких заяв режисера? Андрій Фаткулін у ролі самого Віткація виходить на сцену під звук барабанів. Глядача завчасно попереджують, що «Мати» – «вульгарна п’єса у двох актах із популярним епілогом». Довго чекати на епатаж не доводиться: Місько Барбара, одягнутий у чорну сукню, долучається до сценічного дійства в образі Матері. Попри глибинні стереотипи, персона Матері у Віткація зображена в контексті алкоголю й морфію. Відтак ще з перших хвилин дійство затягує в неоднозначні роздуми, емоції, викликає безліч запитань.

Несподівано між першим та другим актами глядачеві доводиться буквально розплутувати в’язання головної героїні. Чи міг хтось уявити собі, що перерва між другим актом та епілогом готує для всіх справжню завісу з «кокаїну»? Аби не потрапити під його вплив потрібно якомога ретельніше розігнати дим у залі театру!

Попри те, що п’єса має складний експериментальний характер, акторів та організаторів дійства засипали запитаннями та схвальними відгуками. Так, скажімо, людей цікавило, чи вживала Мати щось перед виставою та чому її обличчя не пофарбовано в білий колір, як у інших персонажів. Місько Барбара вдало віджартовувався від допитливих лучан. На думку Руслани Порицької, саме твір «Мати» має чітку сюжетну канву в порівнянні з іншими текстами Станіслава Віткевича. Також вона розповіла, що дехто з учасників кастингу відмовився від проекту після ознайомлення з текстом п’єси. Відомо, що четверо з п’яти акторів-аматорів виявили бажання продовжити участь у роботі театру-студії «ГаРмИдЕр».

Напередодні вистави Місько Барбара та директор харківського театру «Арабески» Світлана Олешко взяли участь у зустрічі зі студентами Інституту філології та журналістики й гостями клубу «Мистецький простір». Завдяки цьому лучани мали змогу ознайомитися з біографією та творчістю Віткація, який був ексцентричною особистістю навіть за мірками нашого часу.

Польське мистецьке середовище знає Віткація найперше як людину багатьох талантів: фотографа, художника, новаційного письменника, мислителя, який ставив питання про суть мистецтва, шляхи розвитку людства, загадки життя тощо. П’єси Станіслава Віткевича продовжують шокувати глядачів і разом із тим змушують замислюватися.

Ірина ПОЛЄТУХА