18 березня 2011 року в Луцькій музичній школі № 1 імені Фредеріка Шопена відбувся Перший міжнародний фестиваль-конкурс дітей-піаністів „Шопенівська весна”.

Конкурс, який організувала школа імені Фредеріка Шопена за підтримки Генерального консульства РП у Луцьку, проходив у двох вікових категоріях – у молодшій та старшій групі. У молодшій групі перше місце було присуджено Анастасії Півень (Луцьк), у старшій – Адаму Ґоздєвському (Варшава). Загалом у конкурсі взяло участь 27 учасників. Після закінчення фестивалю був проведений концерт, під час якого виконали твори найкращі учасники змагань, члени журі, а також польська піаністка, асистент з класу фортепіано Варшавського музичного університету імені Фредеріка Шопена Йоанна Лавриновіч. По завершенню концерту нам вдалося взяти інтерв’ю у пані Йоанни Лавриновіч .

- Пані Йоанно, я розумію, що сьогоднішня зустріч і участь у цьому конкурсі – це експромт, який попередньо не планувався.

- Це випадок. У другій половині лютого я давала концерти у чотирьох українських філармоніях, а саме – у Києві, Харкові, Дніпропетровську і Житомирі. Потім мала відбутися зустріч з Генеральним консулом РП у Луцьку. Отож, ми приїхали до Луцька. Під час зустрічі з нами Томаш Янік повідомив, що у Луцьку є музична школа, яку названо іменем Фредеріка Шопена. Ми вирушили до цієї школи і виявилося, що там проводиться конкурс. Нам було вручено запрошення на цей конкурс, тож через десять днів ми повернулися назад до Луцька.

З одного боку – Шопен, з другого – великий ентузіазм консула Томаша Яніка, надзвичайна активність директора Луцької музичної школи імені Фредеріка Шопена, яка є дуже енергійною особою, з тисячею ідей, що дійсно слугує натхненням для розвитку музичного життя шкільного колективу. Я приємно вражена тим, що у цій школі відбувається.

- Що значить Шопен для цих дітлахів? Чи дитина, окрім засвоєння певної техніки, взагалі усвідомлює, що саме вона грає? Адже Шопен більш підходить дорослим.

- Твори Шопена, які насправді він створив у дуже ранньому віці, маючи всього 7–10 років, теоретично в емоційному плані міг би осягнути юний учень гри на фортепіано, вік якого відповідає вікові композитора. Однак гірша справа з тими творами, які, на перший погляд, видаються простими. Наприклад, багатьом учителям здається, що мазурки прості, тому дитина гратиме їх добре та охоче. Насправді мазурка – це одна з найскладніших форм, тому що потрібно мати справді великий запас знань і розбиратися у польських народних танцях.

- І мати польську душу...

- Не обов’язково... Можливо, це й так, але хто сказав, що усі польські піаністи чудово виконують мазурки? Це неправда. Мазурки – твори справді унікальні, щоб до них дорости, треба докласти водночас і зусиль, і знань, і сприйняття, і інтуїції. Звичайно, усе це можна розвивати, але, на мою думку, восьмирічній дитині виконувати мазурки ще надто рано. У неї дуже мало шансів насправді зрозуміти ці твори. Щоправда існують і такі музичні твори, які діти можуть виконувати. І це приносить їм величезне задоволення, тому що Шопен просто чудовий і дитина здатна своєю інтерпретацією Шопена захоплювати слухачів. Тому я вважаю, що Шопена у малих порціях можна подавати від самого початку музичної освіти. Натомість, у Польщі існує проблема виконання Шопена у надто ранньому віці, хоча ці тенденції потрохи відходять у минуле. За часів мого дитинства це абсолютно заборонялося. Я отримала свій перший твір Шопена для офіційного виконання десь лише у років тринадцять. Хоча для себе й виконувала його ранні полонези, проте ніхто б мені не дозволив грати їх для публіки. Тепер підходять до цього більш ліберально. Проте Шопен дійсно є настільки індивідуальним в емоційному плані, що його духовне сприйняття нерозривно пов’язане зі зрілістю. У Польщі існує дуже сильна традиція виконання – усі хочуть грати Шопена. Мова Шопена – це одна із найбільш універсальних музичних мов, які коли-небудь існували.

- Чи Ви помітили в українських дітях, що вони володіють якимось типовими національними українськими рисами під час виконання творів Шопена?

- На сьогодні маємо так добре налаштований обмін інформацією, що важко визначити, чи це українська школа, чи московська, чи американська. Швидше можна говорити про те, хто більш емоційний у сенсі виконання музики Шопена. А дійсно, такі діти є. На конкурсі ми теж чули таку гру, коли просто відразу видно, що якщо особа ще й не змогла стовідсотково проявити свої можливості, то все ж таки вона вже у стані передати мову Шопена дуже індивідуально й унікально.

- Сьогодні Ви привезли до Луцька свого учня – Адама Ґоздєвського. Звідки він походить?

- Адам походить із невеличкого містечка з-під Варшави – зі Скерневиць, де навчався у місцевій музичній школі. З дитячих років він займає призові місця у конкурсах, це дуже здібний хлопчик. Узагалі він дуже цікавиться музикою. Має велику колекцію дисків. Цікавиться усім, не лише фортепіанною музикою; у нього всебічна любов до музики. Мені порекомендувала цього хлопчика його вчителька, котра хотіла вислати його на навчання у дуже елітну варшавську школу. Він успішно склав іспити і поступив у цю школу. Я працюю з ним вже другий рік поспіль і він дійсно після початкової фази адаптації чудово розвивається, є дуже талановитим. Однак у нашій професії талант – це лише 10 відсотків успіху, які потрібно розвивати. Важливими залишаються також такі фактори, як праця, дисципліна, психічна витривалість, велика зацікавленість.

- Як би Ви оцінили сучасну публіку? Чи багато снобізму?

- Існує значна різниця поміж публікою Заходу та Сходу. Тут, в Україні, Росії, Білорусі, інших країнах, які ми називаємо східними, публіка чудово сприймає музику. По-перше, вона спрагнена класичної музики, по-друге, готова до її сприйняття. Це та публіка, яка знає, яка музика добра, і знає, яка, натомість, музика погана, добру вона приймає, а погану – відкидає. І дійсно зараз, коли подорожую по Україні, чи раніше, під час концертів у Білорусі, чи на сьогоднішній момент, коли я знову вирушаю до Білорусі, пересвідчуюсь у тому, наскільки чудово давати концерти для східної публіки. Це люди, які з повною віддачею, бажанням, потребою, усвідомленням приходять на концерт класичної музики. На Заході Європи таке явище не розповсюджене. Тут же ми маємо справу із розповсюдженим явищем і це приносить велетенське задоволення.

- Ви ще приїдете в Україну?

- Я отримала запрошення від Польського інституту. Цього разу, швидше за все, вирушимо на південь. Це буде Одеса, Сімферополь та інші міста.