Із нагоди Днів Європи Генеральне консульство РП у Луцьку підготувало цикл публікацій «Україна. Поляки на карантині», які познайомлять нас із поляками, що живуть на території Луцького консульського округу, тобто у Волинській, Рівненській та Тернопільській областях.
Тема розмови – карантин, зокрема те, як досвід ізоляції змінив життя представників польської спільноті в Україні, чого він їх навчив і чого позбавив.
Сьогодні ми познайомимося з Евою Маньковською, полькою, яка вже понад 10 років живе в Рівному. Ті наші Читачі, які полюбляють рубрику «Рівненсько-польські стосунки», знають Еву як авторку фейлетонів, котрі ми вже протягом кількох років публікуємо на сторінках «Волинського монітора». Якщо ж хтось із Вас їх ще не читав, рекомендуємо!
Про себе
Я вчителька польської мови. Мешкаю в Рівному, є однією з лідерів Українсько-польського союзу імені Томаша Падури, який заснувала завдяки своїм українським друзям та, зрештою, з їхньої ініціативи. Там зі своєю командою викладачів навчаю польської мови та промую сучасну, прогресивну, відкриту Польщу, а також реалізую своє бачення приязної школи, в якій можна розважатися та вчитися.
Під час карантину
Якщо взяти статистику та цифри, то я пережила три напади істерики, чотири вибухи ейфорії, повторюючи собі, що зараз нарешті зроблю все, на що раніше не мала часу. Двічі хотіла втекти до Польщі. Ну, бо що я тут буду робити без мами, тата, сестер та цілої родини? А якщо вмру від COVID-19, то поховайте мене в могилі на милій Болеславщині… Один раз купила валеріану й пригубила пляшечку, не розбавляючи, прямо в аптеці. Одного разу накричала на чоловіка в магазині біля ваги для овочей, бо він не дотримувався дистанції. Двічі, звісно, мала всі симптоми коронавірусу, окрім високої температури (!). Це все про перший тиждень карантину. Потім вже, згідно з приказкою «Праця – це найкращі ліки від усього», взялася за обов’язки, тож і з того часу все добре.
Чого позбавив мене карантин?
Нічого. По-перше, якби не карантин, то я могла би когось заразити, наразивши на ризик смерті. А може сама би померла, захворівши на COVID-19. По-друге, якщо я чогось не мала протягом цього часу – це тимчасово, і колись я це отримаю, маю на увазі матеріальні речі. По-третє, якщо йдеться про такі цінності, як воля (для мене – найважливіша цінність) і відчуття свободи – то я знайшла їх у собі. У внутрішній еміграції, ізоляції, перебуванні сам на сам я відчула очищення. Цей урок, який дала епідемія, для мене дуже цінний.
Кажуть, що в житті 10 % – це події, а 90 % – ваше ставлення до них. На початку я запанікувала з приводу карантину, але потім вирішила, що така епідемія трапляється раз на покоління, і я поставлюся до неї із «зацікавленістю», як свідок історії.
Чого мене навчив карантин?
Підстригати собі волосся і готувати обід – це зі щоденних справ. Окрім того, я навчилася керувати школою і проводити заняття онлайн. Зібрала 14 дипломів із вебінарів, що підвищують мою кваліфікацію. Реалізувала два великі проєкти у співпраці з Генеральним консульством РП у Луцьку. Я навчилася це робити, сидячи вдома в капцях і халаті.
Якщо йдеться про речі метафізичні, то я навчилася управляти кризою у власній голові. Тепер я знаю, що пандемію можна пережити.
Після карантину
По-перше, реалізовуватиму поради ВООЗ і дотримуватимуся порад місцевої влади. Я людина дисциплінована. Якщо спеціаліст рекомендує мені щось робити (особливо для власної безпеки), наприклад лікар, то я це виконую і не сперечаюся, потрібно це чи ні. Як учитель я знаю, що найкраще для моїх учнів. Так само лікар краще від мене знає, наприклад, носити маску чи ні.
Із тривогою я спостерігатиму за оточенням, побоюючись, що люди передчасно перестануть дбати про свою безпеку. Я не відчуватиму себе повністю вільною, адже розумію, що закінчення карантину не означає кінця епідемії.
Але якщо подумати про перші приємні моменти після карантину, то я точно піду до якогось ресторану на обід. Не люблю та не вмію готувати, тому трохи зголодніла за ці два місяці…
Ну, і заведу свою доньку до справжньої пісочниці. Під час карантину я мусила висипати на балконі манну кашу, щоб вона гралася. А сама побіжу до перукаря і косметолога. Я вже була готова шукати їх у підпіллі, але я дисциплінована громадянка і знаю, що це було би порушенням правил. Принаймні я так думаю, доки не відпустила косу, як у Юлії Тимошенко.
Розмовляла Олена ШУЛЬГА
Фото: Валентин КУЗАН