Майдану вже чотири тижні. Кожен наступний день лишає відбиток у свідомості та навіть у ментальності українців. Останнім часом центральну площу Києва порівнюють уже не з європейськими протестами кінця 80-х, не із сучасними західними революціями, а із Запорізькою Січчю. Територія волі, держава в державі, центр Європи, головний майдан світу – це назви, які можна побачити у ЗМІ та почути від самих майданівців.

Для мене Євромайдан – це алергічна висипка на тілі нашого суспільства. Зачекайте, не обурюйтеся. Ця висипка має й позитивне значення – це сигнал, що в організмі коїться щось недобре. Це заклик перестати труїти організм ззовні і зсередини. Це сигнал, що необхідно терміново змінити свої навики. Це повна мобілізація імунної системи. Це заклик до боротьби за виживання. Це поступове очищення. І ні в якому разі його не можна просто «придушити». Тому що зміни відбулися не лише на площах України, а й у головах українців.

Кадри з жорстокого розгону студентського мітингу на підтримку асоціації з ЄС обійшли весь світ. Саме завдяки ним українці вийшли на центральні площі своїх міст та масово попрямували до Києва – йшлося вже не про зовнішньополітичний курс, а про цивілізаційний вибір, про права людини, про власну безпеку.

Згодом ми почали отримувати додаткові підтвердження того, що Україна стає поліцейською країною – спровокована бійка на Банковій, яка обернулася побоїщем активістів і журналістів, маса міліціонерів, спецпризначенців та солдатів внутрішніх військ на вулицях Києва. А паралельно із цим по всій Україні – затримання та суди над активістами євромайданів.

Насправді саме ці процеси дали поштовх до активних дій та змусили людей вийти на площі. Зі сцени до натовпу звертаються представники європейських країн, проте кожен знає: це не просто за ЄС, а за чесні суди, відсутність корупції, якісну освіту та медицину, безпеку в країні.

Схід і Захід разом

В аналітичних статтях говориться про штучний розкол країни. Не раз такі поділи провокувалися офіційним розглядом мовного питання, викладом історичних подій у підручниках тощо. Очевидно, Євромайдан та Антимайдан мали б його посилили. Але тут автори історичного сценарію сильно помилилися. «Важливі речі об’єднують,» – сказав Славко Вакарчук після виступу старого складу Океану Ельзи перед величезною аудиторією. І кожен зрозумів, що мова не лише про його гурт. Команді Януковича можна подякувати – мимоволі, ненароком, вони об’єднали Україну і дали їй зрозуміти, наскільки сильний її народ.

На Майдані російська й українська дуже гармонійно переплітаються. Особливо гостинно тут зустрічають приїжджих із Донбасу та півдня України. Майдан – наочний доказ того, що українське суспільство переступило через мовні розбіжності. Це видно на плакатах демонстрантів, чути в розмовах біля багать.

Останньою надією на розкол, очевидно, мало бути протистояння Євромайдану та масового провладного мітингу на Європейській площі. Зрештою, Партія Регіонів і раніше наймала своїх «прихильників» постояти в Маріїнському парку за 200-300 гривень на день. Але й тут – повний провал. Тому що майданівці то з посмішкою зустрічають своїх сусідів на вокзалах, то запрошують на обід, то приносять чай, то міняються символікою. Не дивно, що між перевірками присутності, прихильники «провладного курсу» прибігали на Майдан – тут щиріше, веселіше, цікавіше, та й – чесно кажучи, годують краще. Показовим є й те, що гроші, які отримали учасники «Антимайдану», не раз поповнювали майданівську скарбничку. «Схід і Захід разом» – ще одне з гасел, яке на Майдані стало реальністю.

Самоорганізація Майдану: ніхто, крім нас

Сьогодні Євромайдан працює дуже злагоджено. Це живий організм із дуже динамічною рівновагою. Приїхавши сюди, можна не турбуватися про логістику – все вже чекає на демонстрантів, які органічно вливаються в механізм. На барикадах чергують охоронці, які зупиняють п’яних та підозрілих осіб. Вони ж часто заохочують людей, а особливо дівчат, посміхатися. За барикадами діють десятки польових кухонь, дівчата на кожному кроці пропонують чай та перекуси, в інформаційних наметах можна отримати інформацію про заходи чи домовитися про ночівлю, діють пункти обігріву, прийому-видачі теплого одягу, працюють лікарі, в наметі айтішників можна вийти в мережу Інтернет та зарядити телефони. Навколо кружляють прибиральники, час від часу людей скликають розвантажити дрова чи підправити барикади. І хоча велика кількість людей неодмінно продукує безліч сміття, на майдані не більше снігу та сміття, ніж за його межами.

Якби раптом опозиційні лідери зникли, Майдан би цього навіть не відчув – тут кожен із легкістю знаходить свою місію, а тому регенераційні можливості дуже високі – барикади стають вищими, територія чистішою, кухні більш організованими, поліграфія більш професійною. Часто це робиться без жодних вказівок згори: дизайнери приносять листівки та наклейки, які вони самі вигадали, невдовзі приходять люди, які самі ж хочуть поширити їх по всьому Києву. І так у кожній сфері.

Емоційно Майдан відчув кожен українець. Коли на великому екрані транслюються відеокліпи, у яких з’являються кадри з жорстокого розгону 30 листопада, в багатьох мимоволі навертаються на очі сльози. Попри жорстокість цього твердження, саме ці події пробудили найкращі риси, які у нас є. Саме тому на Майдані зараз відчувається справжність та підтримка, готовність захищати останній форпост до кінця. Саме через ці події вночі 11 грудня в Києві почали дзвонити дзвони церков, таксисти безкоштовно привозили людей з усього Києва на Майдан, водії автомобілів сигналили, проїжджаючи вулицями Києва. Саме через ці події люди приносять на Майдан гроші, їжу, одяг, ліки. Саме тому бізнесмени, митці, відомі люди беруться за найпростішу роботу – прибирання, будівництво барикад, готування їжі, чергують на нічних вартах або роздають листівки. Саме тому зникли страх та байдужість.

Це абсолютно нешаблонна поведінка для українців. Нам довго вговорювали, що «моя хата скраю» - наше головне кредо. Виявилося, що це не так. А це означає, що варто себе любити й поважати. А це означає, що у нас є своя гідність і варто її захищати. І тому найпопулярніше гасло майдану «Слава Україні!» звучить гордо і щиро.

У нас немає лідера. Але є лад

Якщо всі попередні роки фраза «у нас немає лідера» була наріканням та своєрідним універсальним поясненням пасивності суспільства, то Майдан відсутністю лідера гордиться. Тут немає одного керівника, який віддає накази. Тут немає чіткої ієрархії, зате є організованість.

Трійку опозиційних лідерів, на відміну від часів Помаранчевої революції вже не сприймають як месію, а реалістично оцінюють їхні можливості. При цьому одразу готують їх контролювати після перемоги. Громадський сектор майдану, «Не ЗЛИй Майдан», «Громадська рада Євромайдану» – це одні з небагатьох громадських ініціатив, що народилися протягом протесту. Там і в інших середовищах формуються нові, не заражені посткомуністичною олігархічною політикою лідери, які контролюватимуть дії опозиції та, безперечно, ставатимуть політиками нового покоління. Таким чином Майдан став центром живої демократії, де народжуються зміни.

Поки що Майдан відстоює права українців, а не виборює, як це робили козаки. Проте, за чотири тижні, поки тривали розмови про перезавантаження влади, на Майдані вже утворилася нова дієва модель України. Це держава з налагодженою системою оборони, економіки, соціального захисту та управління, в основу якої лягли європейські цінності. Достатньо просто спроектувати цю систему на всю країну. Майдан демонструє свою силу пасивно, але його потенціал – в організованості та людях. Людях, які вже ніколи не будуть такими, як раніше. Людях, які збудували нову Запорізьку Січ на Майдані та у своїй свідомості. Ця Січ дуже відрізняється від тої, що була знищена в 1775 році. Але й над нею нависає загроза Переяславської ради, яку колективний інстинкт самозбереження вже не допустить. Сучасні козаки впевнені у своєму виборі, зможуть його відстояти і, при потребі, захистити: вони вчаться ефективно впливати на своїх лідерів і не допустять до появи чужорідних тіл в організмі України.

Олена СЕМЕНЮК