П'ятий рік поспіль у Луцьку проводиться Декламаторський конкурс польської поезії і прози для мешканців України. «Основне його завдання – наближення українського слова і культури полякам, а також польського слова і культури українцям», – вважає Наталія Катренчікова, котра започаткувала цей конкурс у Луцьку. Сьогодні вона – гість «Волинського монітора».
– Наталю, коли і як з'явилася ідея проводити конкурс польської поезії і прози для мешканців України?
– Під час перебування на Стипендійній програмі ім. Лейна Кіркланда я проходила практику у відділі культури Люблінської міської ради. Керівник відділу Анна Пайдош, з котрою я розмовляла про тенденції розвитку культури в регіоні, про польську культурну політику, чим я займаюся науково, спрямувала мене до Анни Кравчик – керівника відділу культурної просвіти у Люблінському центрі культури. Анна Кравчик уже тоді організовувала конкурс української прози і поезії для мешканців Польщі. Спочатку він був воєводський, нині ж доріс до загальнопольського. Її мрією було розширити межі конкурсу і на Україну, зробити його дзеркальним. Я одразу сказала: «Зробимо!».
– Ти займаєшся цим вже 5 років. Які труднощі довелося долати?
– Насамперед, у будь-якій справі завжди потрібно знайти союзників. З цим проблем не було. Від початку в організації конкурсу бере участь моя колега Софія Муляр та пані Ніна Поремська. Інституціями-організаторами є Товариство польської культури ім. Т.Костюшка та Волинський інститут економіки та менеджменту (ВІЕМ). Відразу виникли проблеми із фінансуванням. Перший конкурс ми взагалі зробили на голому ентузіазмі, а перевезення наших лауреатів до Польщі відбувалося за кошти Люблінської міської ради. На другий рік ми, через ТПК ім. Т.Костюшка, звернулися до Генерального консульства РП у Луцьку з проханням про підтримку. Відтоді у деякі роки на 100 %, у деякі – на 90 % фінансування нам надає консульство. Приміщення кілька років безкоштовно надавав організатор – ВІЕМ. У минулому році нами зацікавилася і почала нам допомагати організаційно пані Тетяна Гнатів – начальник управління культури Луцької міської ради. З її допомогою для проведення конкурсу нам надають приміщення Палацу культури м. Луцька. Тетяна Гнатів допомагає нам також із розсилкою інформаційних листів, повідомленнями для преси. Це дає свій результат: щороку збільшується кількість учасників та розширюється його географія.
– Яким чином формується склад журі?
– Половина журі конкурсу, а іноді й більша його частина, – представники польської сторони. Завжди до нього належить Анна Кравчик – ідеолог і натхненниця усієї великої транскордонної ініціативи. Вона запрошує якогось польського актора, котрий в рамках конкурсу дає невеличкий майстер-клас для учасників. Він також є членом журі. Дві особи йдуть від України: ми завжди запрошуємо українського актора та українського філолога.
– Скільки осіб бере участь у конкурсі?
– У перший рік було близько 25 учасників. Половину з них становили студенти ВІЕМу. З-поза Луцька не було нікого. У 2012 році ми мали рекордну кількість як учасників загалом, так і учасників з інших міст. Якщо минулого року у нас зареєструвалося для участі 39 осіб, то у нинішньому – 62. Проте участь взяли 60 учасників, котрі представили 59 номерів. Двоє зареєстрованих не з'явилися на конкурс. 18 учасників у нинішньому році приїхали з інших населених пунктів: Львова та Львівської області, Рівного та Рівненської області, з Тернопільської області, з кількох міст та сіл Волинської області.
– Що можеш сказати про «спектр» учасників?
– Наш конкурс – для дорослих, тому нижня вікова межа, з якою ми час від часу експериментуємо, коливається від 15 до 18 років. Щороку ми пробували по-різному, але дійшли до висновку, що конкурс повинен проводитися для дорослих. Верхньої вікової межі ми не ставимо.
– Чи не плануєте у майбутньому розділити конкурсантів на вікові категорії?
– Ми є віддзеркаленням польського конкурсу, учасників якого не ділять на вікові категорії. Проте у польському конкурсі є жанрові категорії: секції декламації, співаної поезії і виведеного зі слова, тобто художньої інтерпретації віршів. Коли ми починали проводити конкурс, то заявляли ці 3 категорії. Виявлялося, що наші учасники не до кінця розуміють, що таке «виведене зі слова», чи що таке «співана поезія». Тому 3 із наших 5 конкурсів обмежилися до декламаторського турніру. У нинішньому році ми знову вирішили додати співану поезію (вперше – на третьому конкурсі). Проте зіткнулися із проблемою – учасники просто обирають популярні пісні, не до кінця розуміючи, що таке «співана поезія». На превеликий жаль, немає також уваги до порад організаторів, котрі рекомендували змінити репертуар.
– Які твори обирають для декламування мешканці України?
– Наші учасники завжди віддавали перевагу класиці – Міцкевичу, Шимборській, Мілошу, Словацькому. Натомість поляки цікавляться сучасною українською літературою: читають Жадана, Прохаська, Ірванця, Бондара, Андруховича. У нинішньому році намітилося невеличке зрушення: українці починають цікавитися сучасною польською поезією, особливо ті, хто вже брав участь у фіналі конкурсу у Любліні. Ще одна різниця: поляки тяжіють до прозових уривків або білого вірша, тоді коли наші учасники схиляються до традиційного римованого вірша і рідко вибирають прозу.
В Україні участь у такому конкурсі – це спорадична акція. Натомість у Польщі поширений декламаторський рух і діють об'єднання декламаторів, вони частіше організовують декламаторські конкурси. У такому випадку тільки найбільш талановиті наші учасники можуть позмагатися на рівні з поляками. Додам, що упродовж трьох перших турнірів наші учасники на фіналі в Любліні, тобто на Польсько-українських зустрічах майстрів слова, не отримували перших нагород, уперше це сталося лише минулого року.
– Що очікує на лауреатів, котрих відібрали під час конкурсу в Луцьку?
– Щорічно журі відбирає 10-11 лауреатів, які їдуть на фінал конкурсу до Любліна. На них чекає три цікавих і дуже напружених дні. По-перше, вони візьмуть участь у фіналі конкурсу, виступивши з тими творами, з якими виграли на відбірковому етапі у Луцьку. Окрім цього, для них відбуваються заняття з акторської майстерності, якісь цікаві культурні заходи. Зокрема, щороку проводилися творчі зустрічі з українськими письменниками: Іваном Малковичем, Олександром Ірванцем, Марією Матіос, Андрієм Бондарем.
– Що вважаєш найбільшим досягненням конкурсу?
– Те, що ми вижили і ростемо далі.
Розмовляла Наталя ДЕНИСЮК