Місцевість: Більшівці – село поблизу Галича в Івано-Франківській області. Час: 6–18 липня 2015 р. Організатор: краківський фонд «Брат Сонце». Мета: врятувати від забуття могилу прадіда.  

Цієї інформації мені було достатньо, щоб записатися у волонтери. Я заохотила до цього і свого приятеля, щоб він міг уперше побачити Україну. Я хотіла показати йому те, чим захоплююся вже декілька років. Сама шукала будь-якої нагоди, щоб знову потрапити на цю землю, мати можливість відкрити наступні її частини.

Більшівці – село в повному значенні цього слова. Тут проживають близько 2,5 тис. жителів, є костел, церква, кілька магазинів. Основне населення – це українці, поляків тут уже не дошукаєшся. В околицях зберігся маєток, побудований у міжвоєнному двадцятилітті, який належав колись родові Кшечуновичів. Тепер у ньому розміщено центр соціального обслуговування.

У Більшівцях є також кладовище. На ньому – польські й українські поховання. Найстаріші походять із XIX ст., найновіші – з XXI ст. Голова фонду «Брат Сонце» отець Броніслав Ставоровський вирішив про них подбати. Більшівці він відвідує вже багато років, бо тут відбуваються щорічні Францисканські зустрічі молоді, співорганізатором яких він є. Коли побачив, у якому стані знаходяться польські могили, вирішив це поправити.

Отець Броніслав звернувся на телепрограму «Studio Wschód» на каналі TVP, яка вже декілька років підряд організовує акцію «Могилу прадіда врятуй від забуття». Вона покликана врятувати польські некрополі на Кресах. На сьогодні впорядковано близько 50 кладовищ, а в липні цього року понад 800 волонтерів із Польщі врятували наступні 36, зокрема на Тернопільщині, Житомирщині, Львівщині та Івано-Франківщині. Більшівці брали участь в акції вперше, але роботи тут заплановано й на наступні роки.

Про наше більшівцівське кладовище ми майже нічого не знали. Лише отець Броніслав відвідав його у травні, тож розповів нам, в якому воно стані. Дійсність виявилася ще гіршою. Кладовище заросло бур’янами, кущі й дерева повиростали до 2 метрів. Багато могил знищено й повалено, на них важко прочитати епітафії. Деякі надгробки поламалися, інші лежали закопані в землі. Ми розгубилися: як 19 молодих людей, із яких – 15 дівчат, можуть це впорядкувати?

Перші дні були важкими, та, на щастя, нам допомогли найняті працівники, які скосили траву та кущі. Роботи вистачало, адже кладовище не прибирали вже багато років. Після прибирання бур’янів надійшла черга на відновлення могил. Товстий шар моху, пилюка, курява та бруд прикривали цінні написи. Коли нам вдалося дістатися до епітафій, можна було їх переписати, принаймні ті, які збереглися. Ми помітили, що чимало з них написано з помилками, наприклад серед польських літер трапляється українська. Спільними зусиллями нам вдалося віднайти й описати 30 могил, але це ще не все. Ми не займалися польськими могилами, де написи зроблено кирилицею. Цю роботу ми залишили на наступний рік. Після повернення до Польщі ми створимо базу поховань, перепис яких зробили. Завдяки цьому особи, які походять із цих земель, зможуть відшукати могили своїх рідних.

Коли після проведених робіт ми поглянули на некрополь, були в захопленні. Скошена трава, прибрані могили справляли гарне враження, і не лише на нас. Знімальна група «TVP Вроцлав», яка нас відвідала, також не приховувала захоплення. Незважаючи на те, що ми робили це вперше, впоралися із завданням чудово. І вже плануємо наступний приїзд у Більшівці.
Наша праця принесла результати – місцева влада прийняла рішення заопікуватися кладовищем. Траву мають регулярно скошувати і сприскувати спеціальним засобом, який не дасть рости бур’янам. Місцеві жителі також прийняли нас із повагою та вдячністю. Жителі Більшівців часто приходили на кладовище поглянути, як нам працюється, розмовляли з нами на вулицях, частували кавою та підвозили до монастиря. Багато осіб соромилися того, що кладовище в такому стані, тож під час наших робіт українці приходили поприбирати могили своїх рідних.

Проте повернімося до початку. У Більшівцях знаходиться Санктуарій Відвідин Пресвятої Діви Марії, з якого походить чудотворний образ Більшівцівської Богородиці, який тепер розміщено у гданському Костелі Святої Катажини. Санктуарій у 1624 р. заснував польський гетьман Марцін Казановський. Костел і монастир до війни належали кармелітам, а в радянські часи тут був склад зерна й добрив, стайня для худоби та хлів. У 90-х рр. католикам повернули приміщення, яке у 2001 р. було передано отцям-францисканцям. Святиню вдалося відремонтувати завдяки фінансуванню Сенату РП та польського Міністерства закордонних справ. «Тут нічого не було. Лише руїни, бруд, атеїстичні та сатанинські написи», – пригадують отці. Тепер святиня переживає другу молодість – до відремонтованого костелу й монастиря приїжджають віряни й туристи. І тут, починаючи з 2002 р., відбуваються Францисканські зустрічі молоді Львівської архідієцезії.

Ще однією метою нашого волонтерства була допомога під час проведення XIV Францисканської зустрічі молоді, яка тривала з 11 до 15 липня. До наших обов’язків входило прибирання об’єкта, розміщення паломників, видавання їм їжі, підтримування порядку і т. п. Це не вимагало таких значних зусиль, як на кладовищі, тож ми могли брати участь у програмі зустрічі. Цього року паломники зі Львова, Тернополя, Коломиї та Івано-Франківська посилено молилися за мир в Україні. Були теж конференції, присвячені житіям святих, свідчення осіб, навернених на католицизм, і навіть свідчення солдатів із російсько-українського фронту. Проводили святі меси, адорації Пресвятих Таїнств, акти прославлення. Почесним гостем Францисканської зустрічі молоді був архієпископ Мечислав Мокшицький, який наприкінці однієї з проповідей звернувся до вірян: «Я дуже вас усіх люблю».

Ідея паломництва чи католицьких зустрічей молоді мені знайома, тому що я часто брала участь у подібних заходах у Польщі. Однак між католиками з моєї країни та українськими існує одна велика різниця. Віряни римо-католицької церкви в Україні більш спонтанно й емоційно проявляють свою релігійність. У Польщі, натомість, помітна більша дистанція та повага до того, що святе. Ми завжди дотримуємося правил і традицій. Коли я вперше побачила українських паломників, які входили до костелу в Більшівцях, я була шокована. Співи, крики, радість, танці, пустощі, польові квіти, кульки, прапори – і це все у святині! У нас все це можливо, але за межами святині. Не знаю, яка модель поведінки вірян краща, бо кожна з них має своє недоліки та переваги. Однак це викликало в мені хвилю роздумів – єдина віра, а наскільки різна в різних країнах.

Час волонтерства закінчувався. Наприкінці ми ще відвідали Івано-Франківськ і Львів. Ми з приятелем на кілька днів зазирнули до Луцька, де почуваю себе, як удома. Більшівці я згадуватиму ще довго, бо проведений там час був для мене дуже корисний. Робота на кладовищі принесла мені багато задоволення, під час неї я відчула, що долучилася до чогось важливого, відкрила нове обличчя патріотизму. Ми врятували Більшівці від забуття.

Агнєшка БОНДЕР
Фото: Бартоломей ХУДИ