270-та річниця з дня народження Тадеуша Костюшка – це нагода пригадати виняткову постать польського й американського генерала, учасника Війни за незалежність Сполучених Штатів, керівника антиросійського повстання, нагородженого двома найвищими відзнаками – орденом «Цинциннаті» та військовою медаллю «Virtuti Militari», девізом яких є поняття Честь, Вітчизна, Гордість.
Його велике минуле стало взірцем мужності та патріотизму, завдяки чому він заслуговує на особливе місце в польській історії та літературі. Ось кілька фрагментів, у яких згадано ім’я людини, для якої Вітчизна і свобода були найважливішими.
У «Зверненні до поляків», надрукованому у виданні «Gazeta Wolnej Warszawy» 27 травня 1794 р., невідомий автор так писав про Тадеуша Костюшка: «Діяч, що ним став завдяки своїм чеснотам (...). Він, як вранішня зоря, яка прокидається зі сну, / Відроджує надію й надає сил. Як божество, зіслане з небес (...)».
Своєю чергою Юліан Урсин Нємцевич, поет і друг Тадеуша Костюшка, поранений, як і він, під Мацеєвицями 10 жовтня 1794 р., описував трагічні події великої поразки у творі «Smutki»: «Коли мене ведуть через поля, вже встелені трупами (...). Який жахливий відголос донісся до моїх вух (...): «Костюшко уже мертвий, Костюшко схоплений!» Я онімів і, не звертаючи уваги на власні рани мої, / Зі скорботою оплакую долю вождя та приятеля (...)». Після бою під Мацеєвицями Нємцевича разом із Костюшком вивезли до Санкт-Петербурга та ув’язнили у фортеці. Через два роки померла Катерина II. Їх обох звільнив Павло I – новий цар Росії. Цій події присвячено вірш Нємцевича «До Павла». У ньому можемо прочитати про великого учня Вашингтона, з яким прагне потоваришувати новий правитель: «(...) Отож, нарешті, Павло засідає на троні. / Він віднайшов новий шлях до слави, / Коли, нарешті, Костюшка відвідав... Увійшовши, сказав: «Свободу тобі приношу». / І переможеного цар просить про дружбу...»
Ім’я Костюшка увіковічено також у 1797 р. в оригінальному тексті пісні польських легіонів авторства Юзефа Вибіцького, котра стала гімном Польщі. Це фрагмент останньої строфи із рукопису Вибіцького: «(...) На це всі одноголосно: / «Досить цього рабства! / Маємо рацлавицькі коси, / Костюшка, з Божої волі». / Марш, марш Домбровський...»
Приклад впливу культу Тадеуша Костюшка на шляхту можна знайти в народному епосі «Пан Тадеуш» Адама Міцкевича. У першій книзі поеми є такий уривок: «Гаразд, Тадеуш, (бо звався як Костюшко приїжджий молодик / В пам’ять про те, що народився під час війни) (...)». Потім Войський звертається до молодого Сопліци, який придивляється, що змінилося в його родинному домі: «(...) І ті ж портрети на стінах висіли: / Ось Костюшко в накидці краківській, з очима / Звернутими до неба, тримає меч обіруч; / Таким був, коли присягав на вівтарі, / Що тим мечем вижене з Польщі трьох загарбників, / Або сам від нього загине (...)». Варто пригадати, що батько Адама Міцкевича брав участь у повстанні Костюшка.
Юліуш Словацький писав про Костюшка у своїй поемі «Вацлав»: «(...) Такий був той дух – напівлюдський і напівбожественний, / Перший ангел нації – Костюшко».
Про Костюшка згадували не тільки великі поети, але й менш відомі, наприклад поет-самоучка Францішек Магрись до сторіччя з дня повстання написав поему на честь Костюшка під назвою «В сумну річницю поділу дорогої Батьківщини». У цій поемі автор вказує, що народ під Краковом «(...) насипав пагорб, / Щоб протягом віків показував народам, / Як Польща вшановувала своїх вождів-героїв (...)».
У 1905 р. Марія Конопницька видала у Львові «Śpiewnik historyczny». Друга частина цього твору присвячена повстанню 1794 р. і його провідникові. 1794-й поетеса назвала «Роком Костюшка».
Про Костюшка також писав Влодзімеж Пшерва-Тетмайер. У вірші під назвою «Racławice» він так представив провідника: «Серце вождя радіє, коли він бачить косиньєрів, / А селяни провідника вітають радісно: / «Нехай живе наш вождь! Нехай живе!» (...) / Провідник постійно до шапки рукою салютує. / «Вітаю, діти, – каже він. – Польща вам дякує».
Марія Домбровська, видатна письменниця ХХ ст., в одному зі своїх творів таким чином вшанувала Костюшка: «(...) Є видатні люди, які мають пам’ятники зроблені із заліза, / Інші мають із каменю, бронзи, мармуру. / Для Костюшка було замало тільки металу або каменю. / Уся польська земля – пам’ятник йому».
Хоча твори про Тадеуша Костюшка різноманітні за змістом і формою, для творців польської літератури він завжди був зразком патріота, а його моральна чистота викликала у всіх авторів повагу й визнання: «(...) Провідник був оточений ореолом поваги і слави. (...) До високих ідей (...) зверталися повстанці в 1831 і 1863 р., з його гаслами йшли в бій за Польщу і солдати Першої світової війни, і останньої війни, куди б їх не загнали військові потрясіння».
Сьогодні Тадеуш Костюшко існує лише в історичному просторі, лірична пам’ять про нього зникає, і, здається, ми забуваємо про цінності, які він сповідував і які актуальні завжди, на будь-якому історичному етапі: Свобода, Вітчизна і Честь.
Для написання використано матеріали книг: «Tadeusz Kościuszko w literaturze narodów Europy i Stanów Zjednoczonych Ameryki Północnej» Єжи Слізіньського (Видавництво MON, Варшава, 1981 р.) та «Tadeusz Kościuszko w literaturze polskiej. Antologia 1746–1946» Стефана Папі.
