Існують села, історію яких із різних причин назавжди втрачено. На щастя, село Яснобір, що на Рівненщині, зберегло самобутність, а в переказах до наших днів дійшла інформація про його походження. Цю оповідь у нашій родині передавали з покоління в покоління.

Наприкінці XVI ст. мій предок Бурачинський виніс на собі із болота князя Чарторийського, пораненого в бою з татарами, чим врятував йому життя. На знак подяки князь запросив його поселитись і господарювати у своїх володіннях. Він видав грамоту, в якій зазначив, що Бурачинський та його нащадки можуть без спеціального дозволу рубати ліс і ставити хати, хліви, клуні, користуватися луками й пасовищами, збирати гриби, ягоди тощо. Поселення, про яке йде мова, називалося Буда Пісковська і знаходилося поблизу сучасного села Пеньків Костопільського району Рівненської області. Княжу грамоту передавали в роду старшим синам.

На початку XIX ст. князі Чарторийські при огляді земель запропонували роду Бурачинських поселитись ближче до села Пісків. Нове поселення назвали Яснобір. Воно належало до Казимирецької парафії. Бурачинські завжди їздили на свята саме до Казимирки. У метричних книгах всі Бурачинські були записані як міщани.

Пізніше, у зв’язку із розростанням родини, князь Костянтин Чарторийський збільшив площу орних земель, якими користувалися Бурачинські, надавши їм у володіння землі між сучасними селами Яснобір і Моквин. Потім цю територію розділили між собою нащадки.

Коли в поліській глибинці почали прокладати залізну дорогу, Бурачинським запропонували переселитись на землі теперішнього села Садки. Пропорція обміну земель була такою: за 1 га в Ясноборі давали 10 га орної землі в Садках. 40 сімей пристали на таку пропозицію. Багато членів родини стали працювати на залізниці, через це на початку Першої світової війни їх евакуювали за лінію фронту. Потім усі вони повернулись.

У 1920 чи то 1921 р. учень Підлужанського двокласного училища Микола Трохимович Бурачинський (1902 р. н.) приніс грамоту князя Чарторийського до школи, щоб похвалитися перед учителем. Учитель ту грамоту взяв і, на жаль, ніхто з родини не наважився прийти й забрати її. Таким чином, вона була втрачена.

За часів Другої Речі Посполитої чоловіки з родини Бурачинських, яка мешкала в Ясноборі, служили у Війську Польському. Так, Володимир Корнійович Бурачинський (1907 р. н.) служив у війську (одружився з чешкою); Мануїл Корнійович Бурачинський (1912 р. н.) – у саперних військах, у 1935 р. стояв у почесному караулі на Вавелі під час поховання Юзефа Пілсудського. Польським жовніром у 1930–1933 рр. був також Адам Корнійович Бурачинський (1909 р. н.). Після демобілізації він став власником кав’ярні в Ясноборі, у якій завжди були коньяк, шоколад і кава, привезені з Риги. Їхня сестра Антоніна Корніївна Бурачинська вийшла заміж за Володимира Йосиповича Крушевського, нащадка гербу Абданк.

У 1930-х рр. у селі перебував цілий військовий батальйон – 700 солдатів, частина з них квартирувала в Назара Бурачинського. Військові будували на околицях села смугу оборонних укріплень – ДОТи, які збереглися до наших днів. Нині вони є історичною пам’яткою військових укріплень ХХ ст. Також до сьогодні в селі лишився постамент, на якому містилася статуетка Божої Матері. Старожили кажуть, що її перед війною поспіхом поставили польські юнаки, які потім, йдучи на війну, молилися до неї.

Багато польських родин у 1944–1946 рр. виїхали із села. Серед них – Філічковські, Гульницькі, Малахінські, Опацькі, Матушинські, Буржинські, Угуровські, Лосі, Геми, Чарнецькі, Адашинські, Бурачинські. Село стали заселяти переселенцями, зокрема із Польщі.

У 1953 р. Яснобір приєднали до Пісківської сільської ради. Нині в селі є невеличкий магазин, медпункт, клуб, дорога вкрай розбита. Збереглися тут кілька домогосподарств нащадків древнього роду Бурачинських. Пам’ять про них передає нащадкам Галина Мануїлівна Бурячинська.

Текст і фото: Світлана КОВАЛЬ

P. S. Усі зацікавлені можуть отримати більше інформації за мейлом: s.i.koval@nuwm.edu.ua