Якби стильна людина з міжвоєнного періоду, коли Рівне входило до Другої Речі Посполитої, з’явилася на наших сучасних вулицях, ми би напевно звернули увагу на її модернову зовнішність.

Модна індустрія в міжвоєнний період на Волині і, зокрема, в Рівному, швидко та радикально змінювалася, повторюючи тенденції Заходу. Приїзд нових спеціалістів у Рівне після приєднання міста до Польщі, можливість бувати за кордоном та доступ до європейських товарів змінили стиль рівнян. У цей час у місті почали відкривати магазини готового одягу, тканин, швейної фурнітури, швейних машин, хутряні крамниці, модні ательє та кравецькі майстерні, взуттєві магазини.

Преференцію в державній реєстрації міських торгових та побутових закладів мав Рівненський окружний суд. Так, у документах Рівненського окружного суду за 1924–1939 рр., що зберігаються в Державному архіві Рівненської області, зазначена наступна кількість зареєстрованих торгових закладів, які функціонували у межах Волинського воєводства: магазинів готового одягу – 64, взуття – 88, шкіряних виробів – 138, галантереї – 258, колоніальних товарів (товарів імпортного виробництва) – 368, магазинів та складів мануфактури – 201.

Власники магазинів за часів Другої Речі Посполитої отримували річні ліцензії на торгівлю певними товарами промислової групи. Для зручності, захисту інтересів та збільшення впливу окремі категорії виробників у галузі легкої промисловості та торгівлі об’єднувалися в так звані цехи. Обов’язковим для них був статут, яким керувалися в роботі, наприклад «Статут цеху об’єднаних кравців у Рівному», «Статут цеху шевців-християн у Рівному», «Статут цеху кравців-євреїв у Рівному» та інші.

За даними «Адресної книги», кількість населення в Рівному станом на 1930 р. складала 57 288 мешканців. У ній також подається перелік торгових закладів міста. До прикладу, капелюшні магазини зосереджувалися, в основному, на вулиці 3 Травня (тепер Соборній) і було їх аж 11. Капелюшний магазин М. Іздеберської знаходився на вулиці 3 Травня під № 214; магазин жіночих головних уборів В. Керліха з гучною назвою «Bon-Gout» – на вулиці 3 Травня, 134 і т. д. Власники намагалися зосередити бізнес у торговому центрі Рівного. Власне, ці тенденції не змінилися й дотепер, адже торговий центр міста й сьогодні розташований там само.

Магазинів тканин, так званих мануфактур, у Рівному було 13, хутряних крамниць – 6, взуттєвих магазинів – 18, магазинів із продажу швейного обладнання – 2, кравців значилося 10 осіб. А магазинів, де можна було купити косметику та парфуми, я нарахувала аж 44! Нагадаю, що мова йде про 1930 р.

Окремо хочу розповісти про фірми, які були зареєстровані в Рівному і займалися виготовленням та розповсюдженням предметів легкої промисловості. Таких фірм було багато. Вони мали гучні європейські назви або ж називалися за прізвищами власників. Серед них – торгова фірма «Zinger Sewing Machine Company», яка спеціалізувалася на реалізації швейних машин; експортний Союз польського текстилю був розташований на вулиці Шосовій, 74 і займався виробництвом та продажем текстильного одягу; фірма чоловічого одягу «Szyk», власником якої був І. Креплак; торгові взуттєві доми Ізраеля Бірнбаума і Ривки Дінер; склад тканин та хусток Шимона Бракера; оптова фірма «Pabiamo», яка торгувала тканиною; галантерейна фірма Л. Пєтка та А. Хоришка та інші.

Власниками магазинів значилися одна-три особи різних національностей, переважно поляки та євреї. Знаходилися вони на зручних для торгівлі вулицях: 3 Травня, Замковій, Шкільній, Понятовського, Торговій і т. д.

Коштували тканини та послуги з пошиття одягу недешево. Я чудово пам’ятаю озвучені бабусею магічні слова «габардин», «шифон», «креп-жоржет», «крепдешин» – тканини, з яких колись шили феєричні наряди. Дозволити собі обновку модниці та модники могли нечасто. Речі берегли, «одягали на свято». Часто жінки самі прекрасно вміли шити, вручну гаптувати комірці та манжети, в’язали светри, вишивали. Особливу увагу приділяли вишиваному народному одягові, який також із задоволенням носили.

Потрібно згадати і про методи продажу товару. Реклама на шпальтах рівненських газет закликала щось купити, одягнути, бути наймоднішим… У ній власники крамниць наголошували на тому, що їхній товар привезено чи то з Варшави, чи з Парижа, що додавало йому цінності як імпортному. Одна з реклам у рівненській газеті «Волинське слово» наголошувала: «Магазин Г. Вугмейстера у Рівному по вулиці 3 Мая, телефон 194. З оказії приходу весняно-літнього сезону!!! На всі погодні умови, від найдешевших цін на різноманітний вибір свіжо отриманого вибору тканин: постільні тканини різноманітних візерунків, найновіші дамські і чоловічі матеріали на пальта, наймодніші вовняні тканини, шовкові тканини, різноманітні маркізети і марокени, швейцарські літні тканини, меблевий плюш, рушники, гобелени, диванні накидки і фіранки».

Люди старшого віку згадували, що продавці одягу, нудьгуючи, стояли біля власних магазинів, заохочуючи перехожих зайти в крамницю і тільки «подивитися» на щойно отриманий товар… Із пустими руками перехожий звідти не виходив. Якщо в нього не було грошей, товар пропонувався без них зі словами «потім занесеш».

Старі фотографії наших городян не залишають нас байдужими: гарні, підтягнуті, з почуттям власної гідності люди. Рівняни дуже стильно одягалися. Обов’язковими були капелюхи та рукавички, причому, в будь-яку пору року. Літні капелюшки були виконані з якісної соломки або штивної тканини, рукавички обов’язково мереживні. Зимові аксесуари – хутро, якісна вовняна тканина та стильне взуття. До речі, окремих магазинів із продажу сумок не було, найчастіше продавалися вони в магазинах галантереї.

Жіночі журнали, які гортали наші бабусі в той далекий час, вчили вишивати народні блузки орнаментом, різноманітити гардероб фасонами одягу, шити та перешивати одяг дорослих на дитячий. Усе, як сьогодні.

Існували в той час і модні покази, які проводили, зокрема, у Львові та рекламу яких також подавали у пресі.

Кажуть, все міняється – часи, мода, смаки, погляди. Одне за одним змінюються покоління, привносячи у кожен період історії щось своє. Проте є речі, які залишаються незмінними, незалежно від століття, – бажання гарно та стильно виглядати. Загадковий «польський період» як незакінчений роман дає нам можливість пофантазувати на цю тему.

Олена ГУМІНСЬКА, архівіст
За матеріалами наукової бібліотеки Державного архіву Рівненської області