В історії з пам’ятним знаком Зузанні Ґінчанці в Рівному мені не все зрозуміло. Можливо, моя оцінка ситуації не до кінця коректна, але виходжу з того, що стало відомо й «збурило» соцмережі.

Отож, пам’ятний знак. Спочатку мова йшла про вшанування поетки пам’ятним знаком на меморіальному місці в Рівному, тобто там, де стояв будинок її баби й діда і де провела дитячі роки сама Зузанна. Це місце знаходиться на Театральній площі. І тут, власне, починаються проблеми. Адже площа щільно забудована і на ній уже є пам’ятник (Уласу Самчуку). А перед театром все-таки має бути трохи вільного місця, бо це ж головна споруда площі. Тому, як на мене, пам’ятний знак потрібно було би вмістити або на будинку поблизу площі (на зворотній стороні вулиці), або ж так, щоб не псувати наявної інфраструктури. Коли вже наполягати на площі, то ідеальним розв’язанням бачиться вмурування пам’ятної дошки у тротуар (із грубого скла, з підсвіткою знизу): тоді вона нічого б не порушувала й не вносила дисонанс у наявний ансамбль площі.

Що ж було представлено публіці як проект пам’ятника й що так обурило громадську думку? По-перше, запрезентовано не пам’ятний знак, а повноцінний пам’ятник у вигляді жіночої постаті на повен зріст. Такий пам’ятник входить у конфлікт з навколишніми об’єктами, передусім із пам’ятником Уласу Самчуку на тій самій площі. А це, як розумієте, породжує нездорові підозри про пріоритети пам’яті... По-друге, представлений пам’ятник є радше абстрактним нагадуванням про Ґінчанку, адже подає її символічний образ (музи), не оснований на конкретному матеріалі. Значить, він матиме вже не меморіальну, а символічну цінність. Рівняни справедливо вказують, що таких жіночих постатей у Рівному не бракує, вони вже стали стереотипними (жінка-ткаля перед Палацом культури текстильників, жінка-бандуристка перед головним корпусом РДГУ, жінка-вчителька перед гуманітарним корпусом РДГУ). По-третє, якість скульптури також бажає кращого. Вона нагадує масивних соцреалістичних жінок, виконаних без естетичного смаку. Навряд чи такий несмак сподобався б Зузанні Ґінчанці.   

Пам’ятники не можна ліпити просто так і будь-де. Вони мають бути доцільними й прив’язаними (вписаними) до місця. До того ж, місто повинно мати якусь вироблену стратегію колективної пам’яті: кого і яким чином вшановувати пам’ятниками. Схоже, в Рівному ні перше, ні друге правило не діє. Зате діє принцип: хто краще підкупить владу чи знайде вихід на неї.

З огляду на сказане вище не вважаю вшанування пам’яті Зузанни Ґінчанки «соцреалістичним» монументом на Театральній площі гідним. Зусилля зацікавлених осіб краще спрямувати, як на мене, на видання її творів, на поширення інформації про поетку серед рівнян (зокрема, серед школярів та студентів), влаштування днів пам’яті чи літературних фестивалів її імені тощо. Подібних ініціатив не бракує, хоч би в сусідній Польщі. Їх і варто взяти до уваги.  

Ярослав ПОЛІЩУК, 

літературознавець, доктор філології, професор
Фото: culture.pl